Хочеться сповільнити хід думок, які примушують разом із запахом шкіри й вологості вдихнути надто сильний запах дезодоранту, цей запах не належить ні до найдешевших, ні до особливо вишуканих, але в даний момент найбільшим його недоліком є те, що він зайвий.
Коли починаєш помічати все це, важливо не втратити нитки, яка пов’язує тебе з власним тілом. Потрібно зосередитися на своїй приємності, вирощувати її в собі, немов квітку, інтенсивно вдихати запах шкіри, запах тіла, спробувати відділити його від інших, зайвих запахів, зосередитися тільки на тому, що відчуваєш, а потім виділити з відчуттів приємні й міцно вхопитися за них своєю уявою. Подивитися на все ніби збоку, з іншого боку телевізійного екрана. Це збуджує, як і будь-яке підглядання у замкову шпарину.
Запах вологи його прутня примусив мене вдихнути глибше, відчути його шкіру під своїми пальцями, відчути свою шкіру під його пальцями, відчути, як тепло, що пульсує десь у низу живота, заповнює весь простір у кімнаті. Михайло припав до мого перса і почав смоктати його, мені було лоскотно й волого, вологи в мені ставало все більше, здавалося, зараз вона потече назовні. Михайло зібрав пальцем вологу з мого лона, провів ним по моїх губах, і я відчула свій власний запах. Мені сподобалося, я відчула збудження і попросила:
– Візьми мене.
Ці слова знову прозвучали настільки зайвими, що я мало не скотилася з хвилі приємного запаморочення, яке так старанно в собі берегла. Він поклав мене навзнак і увійшов, на його обличчі з’явилася легка усмішка, ніби він хотів примусити мене попросити зробити це і переміг, подолав мій мовчазний опір. Він рухався у мені так спокійно і впевнено, ніби ми стали коханцями уже давно, це була приємна впевненість, яка позбавляла звичної для першого разу скутості, хоча це і виглядало трохи байдуже, ніби нічого особливого не відбувається, просто логічне завершення випадкового знайомства. Я могла передбачити кожен його наступний рух, потрапити в ритм його дихання, і ставало дивно від того, що ми так добре відчуваємо одне одного. Я розвела ноги й закинула їх йому на спину, його шкіра від цього вкрилася теплими краплями поту, я заплющила очі на мить, стримуючи в собі потік вологи, готовий виплеснутися назустріч його прутневі, я хотіла, щоб це потривало ще трохи. Михайло, ніби відчувши моє бажання, також зупинився і заплющив очі. Я вигнулася і притиснулася до нього животом та стегнами, щоб відчути його в собі ще глибше. Потім ми на мить роз’єдналися, і тепер уже я опинилася згори й почала розхитувати нас, поклавши долоні Михайлові на очі, потім закривши йому вуха, щоб він відчув цей ритм зсередини, відокремлений від решти зовнішніх звуків. Я продовжувала рухатися у тому ж спокійному, трохи сповільненому ритмі, який давав можливість відчути кожну клітину всередині. Доводилося стримуватися, аби не вихлюпнутися завчасу і зробити це разом. Нарешті я зупинилася, міцно стискаючи його в собі й відчуваючи, що ми дійшли до межі і стримуватися далі вже понад силу. Михайло мовчки вислизнув з-під мене, повернувся набік і уважно подивився на мене.
– Ти чи я? – запитав він.
Я мовчки дістала з косметички пакунок із пігулками, одну з яких Михайло тремтячим пальцем запхнув до мого лона. Те, що його палець тремтів, було добре, це знімало підозру в байдужості й перетворювало її на досвідченість. Мабуть, коли мені буде стільки ж років, скільки йому, я реагуватиму на все не менш стримано. Вразливість і здатність до екзальтації стирається з часом, як фарба зі стін.
Його палець вправно і досвідчено пестив мене зсередини. Я лягла навзнак, і він знову увійшов у мене, рухаючись м’яко і впевнено, але водночас вимогливо. Приємність теплою і спокійною хвилею розлилася в мені, вона була крихкою і полохливою, як кола цигаркового диму, що миттєво розчиняються під стелею, як тепле повітря, видихнуте на замерзлу шибу, ця приємність швидко міцніла, на коротку мить у ній з’явилося навіть щось віддалено схоже на впевненість, ця впевненість швидко росла, здавалося, вона триватиме вічно, але саме у той момент, коли ця вічність виглядала майже гарантованою, приємність почала відступати, як хвиля, оголюючи пісок і каміння, відходила все далі, залишаючи по собі приємний спокій. Потім ми мовчки лежали, світло в акваріумі продовжувало імітувати приховане там життя, а краплі вологи повільно витікали з мене на постіль.