— Не заперечую, — згодився Шлеззіг. Узяв чарку і жадібно випив, проте з обличчя його не сходила стурбованість.
Браун помітив метушливий і заклопотаний погляд Шлеззіга.
— Може, у вас є для мене ще якась хороша звістка, шановний друже?
— Боюся, пане, що так. Меннел узяв із собою код «К-6». Ми доручили йому приєднати агентів мережі «К» до Сільви. Якщо Губер знайде цей код серед документів Меннела, він зможе все розшифрувати. Губер знав шифр мережі «К»?
— На це теж міг би відповісти тільки він сам, — неохоче промовив Браун. — Згідно інструкції Губер не мав його знати. Але це ще не доказ.
Браун устав і пройшовся по кімнаті. Він міркував напружено над тим, як виправдатись перед начальством за таку відчутну втрату.
6.
Тібор Сюч стояв на балконі й спостерігав за вогниками, що мерехтіли в нічній далині. У глибокій тиші чути було тільки монотонний плюскіт хвиль, що розбивалися об граніт набережної. На обрії тьмяно світилися вогні шомодського берега. Вікна багатоповерхових готелів блищали наче зірки на небі. Десь, може, в якомусь барі, ледве чутно лунали звуки музики. В кімнаті, рівномірно дихаючи, спала глибоким солодким сном дівчина. Він витяг з кишені сигарети і запалив. Раптом його пронизало якесь химерне передчуття: щось ніби підказувало мерщій зібрати речі й тікати звідси. Та хіба можна покинути на прнзволяще Беату? Якщо Адам Рустем сказав правду, то справи кепські. Правда, винен і він сам. Не можна було в усьому покладатися на Беату. Помилкою було й те, що по обіді не поговорив з нею.
Беата раптом прокинулась і ввімкнула настільну пампу. Смуга світла впала на балкон.
— Що з тобою, Тібор? — сонно запитала. — Не спиться?
Сюч увійшов. Ковзнув поглядом по її звабливому оголеному тілу. «Господи, яка вона гарна і жадана!» — подумав.
— Нічого, люба, — заспокійливо промовив, сідаючи на край ліжка і цілуючи дівчину в шию. — Просто забув прийняти снотворне, оце й усе.
— Налий мені чогось, будь ласка!
— Що тобі, люба?
— Все одно. — Поправляючи подушку під головою, вона стурбовано стежила за кожним рухом чоловіка, який, стоячи до неї спиною, порався на столі. Нарешті Сюч поставив на столик пляшку коньяку «Мартель», приніс із ванної дві склянки. Беата відчувала — його щось бентежить. Вона знала цього високого, стрункого чоловіка вже давно, вгадувала найменші зміни виразу його обличчя, які не раз видавали найпотаємніші почуття.
— Що тебе непокоїть? — запитала вона. — Чому ти криєшся від мене? Я ж тебе знаю як облупленого! Хіба набув, як ще гімназисткою здогадувалась, коли тебе щось турбувало?
Сюч примружив очі. В нам'яті спалахнуло дівоче обличчя Беати, її великі, завжди широко розкриті очі. Він труснув головою, ніби відганяючи спогади, взяв із стола сигарету і клацнув запальничкою.
— Ти знаєш, хто такий Оскар Шалго? — запитав сумно.
— Менеджер Віктора.
Сюч гірко всміхнувся.
— А ти взагалі розумієш, що таке менеджер?
— Авжеж, — відповіла дівчина, відпивши із склянки. — Адміністратор. Або щось подібне. Шалго веде справи Віктора тут, в Угорщині.
— Шалго лягавий. Звичайний лягавий! Можна тебе попросити трохи прикритися? Не збуджуй мене і не дратуй. Ти, безперечно, гарна, але не хотілося б, щоб ти передчасно набридла мені. Це ні до чого.
Дівчина мовчки накинула на себе легку ковдру.
— Звідки це ти довідався про Шалго?
— Не тільки він має своїх людей у готелі. Є вони й у мене, — відповів Сюч з сумною посмішкою. — А сказав про це мені, до речі, Адам Рустем.
Беата взяла з рук чоловіка сигарету, затягнулася і віддала назад.
— Ну то й що з того, що він лягавий? — запитала здивовано. — Нащо він мені здався? — знизала плечима. — Ну, обдурив мене. Та хіба я в цьому винна? Якщо відверто, то винен ти сам. Навіщо послав мене до нього?
— І справді, навіщо? — На обличчі Сюча промайнула прикра посмішка. — Звичайно, я винний. Хто ж іще?.. Скільки тобі палити?
— Як завжди. — Беата підвелася і замислено сперлась ліктями об коліна. Потім узяла наповнену склянку, але не випила. — Я ж тебе вмовляла зупинитися перед готелем, влаштуватися, відпочити трохи, випити кави і ще чогось, бо мало не вмерла від спраги. А ти — ні, вперся: спочатку треба поговорити з Віктором, бо це важливіше за все. Коли тобі засяде щось у голові, то ніяка сила й логіка тебе не переконає в протилежному.