— Що вам про мене відомо? — запитав Сюч і з такою силою стис дівчині руку, що та аж застогнала. — Ну, кажіть, що ви про мене знаєте?
— Небагато. В п'ятдесят другому році закінчили медичний інститут, з відзнакою. Перед вами відкривалось велике майбутнє. Навіть ваші суперники визнавали ваш талант. Восени п'ятдесят п'ятого закохалися в дівчину а третього класу гімназії. Її звали Пірошка Гаморі. Досі все сходиться, чи не так?
— Тик, — ствердив Сюч, і на мить у його свідомості промайнули спогади. Погляд його затьмарився, вираз обличчя ніби пом'якшав. — Інформації ви одержали з Будапешта?
— З Токіо, — глузливо посміхнувся Шалго. — Продовжувати?
— Немає потреби. — Сюч відчайдушно дивився поперед себе і думав: «Здається, оця людина знає про мене все». Він усе думав про Пірошку Гаморі й ніяк не міг звільнитися від прикрих спогадів.
— Ту дівчину ви кохали? — спитав Шалго.
— Я хотів з нею одружитися, — відповів молодий чоловік, блукаючи поглядом по візерунках ковдри. — Ви можете мені не вірити. Суддя теж не повірив. Але це правда.
Коли я повернувся з Куби, Пірошка була вагітна, на п'ятому місяці.
— І довго ви були на Кубі? — запитав Шалго.
— Чотири місяці, — глухо відповів Сюч, і в пам'яті його попливли гіркі спогади минулого. Щоразу, згадуючи Пірошку або трагічні події того часу, він завжди запитував себе: а що він міг вчинити? В такі хвилини він ніби заново переживав ті часи, вони мов оживали, боляче краячи серце. Навчений гірким досвідом, сповнений новими враженнями, він повертався тоді додому все-таки в хорошому настрої. Здавалося, що літак летить надто повільно, хотілось якомога скоріше бути у Будапешті, бо за ті чотири місяці він страшенно знудьгувався за Пірошкою.
Не встиг навіть розпакувати чемодани й помитися з дороги, як прибігла Пірошка. Засліплений радістю зустрічі, він тільки згодом помітив, як вона змінилась. Погляд у неї був зляканий, очі розгублено метушилися, вродливе обличчя змарніло, зблякла і пошерхла ніжна бархатиста шкіра. «Я вагітна», — ледве чутно прошепотіла вона і заридала. Це вразило його, наче громом. Почав мимоволі підраховувати час. Чотири місяці… Але ж, якщо Пірошка не помиляється, вже пізно вдаватися до будь-чого. «Ти певна в цьому?» — запитав у неї. «Так, це точно». — «Певна чи тільки так гадаєш?» Пірошка ридала, аж плечі в неї здригалися. Крізь плач проривалися слова докору: «Ти мене заспокоював, казав, що будеш обережним… що можу бути спокійною… От тобі й спокій. Коли батько дізнається, він уб'є мене… Просто приб'є»… — «Роздягайся!» — наказав тоді він рішуче і провів дівчину в ординаторську. Довго мив руки, мабуть, хвилин з двадцять. І тим часом у голові роїлися думки. Він знав, що її батько Янош Гаморі — жорстокий і грубий чоловік, до фанатизму вірує в бога. Якби його воля, постриг би Пірошку в монашки. Та й дружина не краща за нього. Від самого ранку щодня годинами простоює на колінах у церкві, ще й свою нещасну дочку примушує стояти навколішки на холодному камені. Та й брат її теж віруючий… Дівчина, затуливши руками обличчя, не хотіла чи не сміла глянути в його обличчя. Так, вона не помилилась. Була вже на п'ятому місяці вагітності. «Одягайся!» — наказав він і знову почав мити руки. В ті хвилини він мимоволі проклинав ту мить, коли познайомився з Пірошкою. Дурниці! Кохання ніколи не ходить стежками здорового глузду.
Може, саме це і є хорошим і принадним у коханні? Правда, коли він познайомився з дівчиною, йому ще нічого не було відомо про сім'ю Гаморі. Тоді він просто по вуха закохався в цю вродливу дівчину і не володів собою. Не знав він і про те, що Янош Гаморі — людина строгих правил, єдиний і повноважний представник кількох західних торговельних фірм і підтримує тісні зв'язки з органами влади. «Що ж тепер буде?» — почулося боязке запитання дівчини. Він озирнувся і, скидаючи халат, відповів: «Народиш дитину, і ми з тобою поженимось». — На обличчі Пірошки відбився жах. «Ні, краще я накладу на себе руки», — простогнала вона. «Дурниці! Це ти завжди встигнеш зробити». — Він добре знав, що це пусті слова: Пірошка, власне кажучи, теж була фанатичкою, тільки це в неї проявлялося не в релігійності, а в пристрасному коханні…
Нарешті Сюч отямився від спогадів, відчув на собі допитливий погляд Шалго.
— Я по хотів робити їй аборт, — промовив ослаблим голосом. — Я тоді пішов до її батьків. Зустріли вони мене так вороже, що годі було й заїкнутися про вагітність дівчини. — Губи його скривилися в гіркій посмішці. — Гадаєте, що вони зі мною розмовляли? Помиляєтесь. Вигнали, що й пригрозили. Гаморі заявив, що подасть на мене в суд.
— І все-таки ви зробили їй аборт? — перепитав Шалго.