Герцог з удаваним співчуттям, але уважно слухав цілу пливу скарг старого бібліотекаря-клерикала. Герцог умів поводитися з людьми і тому погоджувався з усім, що казав Адам Рустем, щоразу навертаючи розмову на Шалго.
— Здається, отой химерний товстун у дуже добрих стосунках із полковником Карою?
Адам Рустем відповідав з упевненістю добре обізнаної людини і потроху поповнював прогалини в питаннях, що особливо цікавили репортера.
Якось Герцог попросив його зв'язатися з Бланкою Таборі й спитати, коли вона зможе прийняти журналістів. Після обіду Рустем повернувся і сказав йому, що Бланка підмовилась їх приймати. Мовляв, не має часу для інтерв'ю, бо їде у Балатонфюред і повернеться тільки надвечір.
— А її син, інженер, не зміг би з нами поговорити?
— Цього вже я не знаю. Хоча навряд, бо він теж їде я матір'ю.
— Від кого це ви знаєте? — запитав Герцог, і погляд його перекинувся на постать Ілонки, яка саме входила у подвір'я Шалго.
— Від Бланки, від кого ж іще!
«Гарні тут дівчата», — відзначив про себе Герцог, закурюючи і замислено дивлячись на старого Рустема.
— Може, хоч професор приділить нам кілька хвилин?
— Хіба що завтра по обіді. Бо професор зараз у Будапешті.
Герцог пішов з тераси у кімнату і розбудив Єллінека.
— Руді! Наші справи, здасться, налагоджуються. — І пошепки розповів про останні новини.
Єллінек протер заспані очі н простягнувся.
— Тоді нічого відкладати. Приступимо до діла. — Він підвівся і пішов до ванної освіжитися. Повернувшись, сказав: — Непоганий у тебе план.
— Так-то так, але… — почав було Герцог.
— Ти все хочеш розрахувати на секунди, — перебив Єллінек. — Так-то так, — перекривив він його, кидаючи рушник на ліжко. — Це тобі, хлопче, не кінозйомки! Ми працюємо не за готовим сценарієм.
Герцог гукнув старому, іцо залишився на терасі, щоб той почекав його: мовляв, треба дещо погодити зі своїм приятелем.
— Гаразд, — звернувся Герцог до Єллінека. — Рушай. Я буду стежити за тобою. Якщо подаси знак, піду і я.
Білявий репортер перекинув через плече фотоапарат, поклав у кишеню документи і вийшов з кімнати.
Герцога раптом пройняв нервовий дрож. На мить стало моторошно. Та він знав уже, що це незабаром пройде. Випив чарку коньяку і, відразу заспокоївшись, пішов на терасу. Розмовляючи з Рустемом, весь час спостерігав за будинком. Ось через сад пройшов від Шалго на дачу Таборі Губер. Навів на нього бінокль і бачив його так, немов їх розділяло всього кілька метрів. Ось Губер зник у будинку. Піднявши бінокль, Герцог оглянув узбережжя озера. Зараз там було досить багато човнів. Далі, уздовж заростей очерету, було тихо і безлюдно. Хіба що десь у гущавині сховався якийсь рибалка в човні. Потім перевів бінокль знову на дачу: Губер стояв уже на балконі. Обличчя його було у тіні.
А старий Адам Рустем усе говорив. Зараз він саме розповідав про те, як було закладено місцевий монастир Герцог відзивався однозначно: так або ні. Час від час він, правда, вигукував:
— Фантастично! Я цього навіть не знав! — Або: Цікаво! У нас на Заході навіть не подумали б, що це так.
Тим часом Герцог пильно стежив за дачею Шалго. Ось Кара з портфелем у руці зупинився біля автомашина «фольксваген», відчинив дверці й сів у неї. Увімкнув двигун, але не рушав з місця. Мабуть, чекав на когось. Через кілька хвилин з воріт вийшла дівчина, а слідом за нею Шалго. Старий щось пояснював їй. Дівчина махнула рукою в бік полковника і швидко пішла через дорогу. Шалго довго дивився їй услід, потім похитав головою і сів поруч з Карою в машину. Герцог провів замисленим поглядом машину, що швидко віддалялася.
Рустем нічого цього не бачив, бо сидів під зонтом у тіні, критикуючи антиугорську політику Габсбургів. На його думку, найбільш вірними підданими австрійському імператору були саме угорці. Отож даремно австрійці завжди мали їх, угорців, за пасинків імперії. Нехай пан Герцог не ображається за відвертість, але він мусить сказати правду, хоч би яка вона була гірка. Західна молодь, навіть здобувши вищу освіту, не знає історії. А даремно. — Тут він процитував по-латині: «Історія — це вчитель життя». І цю древню істину треба пам'ятати завжди.
— Ви маєте рацію, дядьку Адаме, — притакував Герцог. — Просто біда з цією молоддю. — Я не бачу в ній ані іскорки патріотизму! Натомість — грубий егоїзм. Ця клята цивілізація губить усе на світі. «Де добре, там і батьківщина», — з іронією процитував він також по-латині.