— Облишимо мою дружину в цій грі, — з ненавистю відрубав Губер.
— Ні, чому ж. Я давно чекав на таку хвилину, коли матиму змогу поговорити з вами про Грету. Я не хотів розголошувати таємницю трагедії Грети доти, доки не поговорю з вами. Це буде найкращий репортаж мого життя. Шкода тільки, що ви вже не прочитаєте моєї книги.
Свідомість Губера затьмарилась люттю. Він підскочив, але тієї ж миті повалився назад у крісло, в голові запаморочилось від сильного удару, перехопило подих.
— Не люблю, коли на мене кидаються, — спокійно промовив Герцог, уважно розглядаючи свій кулак, де в одному місці здерлася шкіра. — І не намагайся повторити, Губер. То все марно! — Він послинив подряпину. — Між іншим, у своїй книзі я докладно описав, як по-диявольськи хитро ви влаштували ту автомобільну катастрофу.
— Неправда! — прошепотів він хрипко, відчуваючи гострий біль у підборідді.
— А я це довів, — продовжував далі Герцог. — У своїй книзі я беззаперечно довів, що саме ви вбили Грету. І вбили її спритно, геніально. — Він, ніби між іншим, іще раз оглянув список і продовжував: — Не підстрибуйте вдруге, бо наступний удар влучить у потилицю. Цікаво, що розповідала вам про мене Грета?
Губер мовчав. Від згадки про Грету боляче стислося серце, як і тоді, коли він дізнався про її зраду. Проте навіть у найважчі хвилини в нього не виникала думка, що Грета може лягти у ліжко з такими, як Герцог або Єллінек. Коли ж довідався про це, було бажання вбити Герцога. Не захотів скандалу, та й Грети боявся: жінка могла виказати його. А тепер Герцога треба знищити. Але яким чином? Поки що цей падлюка має перевагу: в нього в кишені беззвучний пістолет. Правда, і в нього є один козир, але він скористається ним на випадок цілком безнадійного становища. Хто знає… Може, все ж таки хтось надійде. Тепер найголовніше — якомога затягувати час.
— А це що за писулька? — спитав Герцог, тицьнувши пальцем у список. — Якщо не помиляюсь, розшифровка каталога «К-6»? — І він почав підраховувати прізвища. — Нічого собі. Га-арно! Дванадцять прізвищ. Дванадцять адрес. Дванадцять паролей. Дванадцять шифрованих номерів. Якраз дюжина. І ви самі це розшифрували, Губер?
— Я.
— Б'юся об заклад, що ви і для цього придумали якесь хитромудре виправдання.
— Ні, ви повинні послухати мене. Я все поясню.
— Мені не треба нічого пояснювати. Дайте відповіді на два запитання. По-перше: звідки у вас код «К-6»? По-друге: де магнітофонний запис останнього повідомлення Меннела?
— Цього я не знаю. Його треба шукати не в мене. А код мені відомий давно. — З виразу обличчя Герцога він помітив, що той не вірить йому. Щось навіть заперечив, але голос його заглушив гуркіт грому. Губер інстинктивно відчув, що саме тепер мусить переконати його. — Послухайте-но, Герцог! — сказав він. — Ви самі збожеволіли і тепер хочете зробити фатальну помилку. — Голос його тремтів від хвилювання, але тепер він уже не зважав на це. — Я не вірю, щоб Браун дав вам таку вказівку. Ви просто ненавидите мене і хочете звести особисті рахунки.
— Вірно, — сказав Герцог. — Я дійсно ненавиджу вас. — Але прибрати хочу не з власних міркувань. А втім, у мене немає вибору: або я ліквідую вас, або ви мене. Останній варіант мені аж ніяк не до вподоби.
— Ви цілком певні, що я зрадник? — запитав Губер.
Надворі зовсім потемніло. Лютувала буря, шуміла злива, миготіли блискавки. Проте Герцога це не турбувало. Навпаки, він ніби радів цьому.
— Ви зрадили, — повторив він категорично. — Ось тут докази.
— Я ж кажу, що все вам поясню.
Герцог навіть не слухав його. Губеру стало зрозуміло, що цей молодий чоловік твердо вирішив убити його. Отже, доведеться боротися за життя.
— А що це за креслення? — поцікавився Герцог, беручи зі столу аркуш паперу.
— Це план вілли, яку я хочу побудувати.
— Тут?
— Ні, в Баварії.
— Таку велику?
— Мені спало на думку в майбутньому заснувати свій пансіонат.
— Ви самі проектували?
— Так, бавився у вільний час.
— І код ви теж розшифрували, бавлячись?
— Мусив розшифрувати.
— Скільки вам за це пообіцяли?
— Ви зовсім збожеволіли, Вальтер!
Герцог підійшов до нього і з розмаху двічі вдарив його в обличчя.