— А ваша думка яка? — запитав лейтенанта. Звертання на «ви» трохи збентежило Фелмері.
— Я теж вважаю, що бреше, — відповів лейтенант. — І взагалі — падлюка він! Виявляється, мав любовні стосунки не тільки з Беатою, але й з її матір'ю. Мені здається, Меннел завербував його ще торік в Італії.
— Це найвірогідніше. Ну, а далі?.. — Шалго з приємністю констатував, що в молодого офіцера чудова логіка мислення.
— Далі, — роздумливо продовжував Фелмері, — багато що могло статися. Вони могли листуватися. Салаї виконав завдання, а Меннел, певно, надіслав свого зв'язкового. Правда, сам Салаї теж міг переправляти йому зібрані дані.
— А чи не здається вам, що Меннел хотів звести Салаї ще з кимось? У списку, який передав нам Губер, позначено: п'ять агентів мають ще й свою власну мережу. Можливо, хтось із них мав на увазі приєднати Салаї до своєї групи.
Увійшла Ліза.
— Чому ви не йдете на терасу? Там прохолодніше, приємніше.
— І то правда. Ходімо, лейтенанте! — сказав Шалго. — Але ж ви хотіли поговорити з Ілонкою?
— Так, перед від'їздом я неодмінно мушу поговорити з нею, — сказав Фелмері. — А тим часом подзвоніть, будь ласка, Балінту, попросіть заїхати за мною.
Шалго мовчки кивнув головою. Фелмері подякував Лізі за вечерю й пішов до Ілонки.
— Розумний хлопець, — сказав старий, підносячи ближче телефонний апарат. Проте Ліза відчула, що він думає про інше. — Скажи, люба, ти забрала у Герцога всі записи і документи?
— Всі. За винятком якогось креслення.
— Якого ще креслення?
— Дзвони Балінтові, а я прокручу магнітофонну стрічку. — І вона бадьорими кроками вийшла до іншої кімнати.
Шалго набрав номер майора.
— Зараз я надсилаю за вами машину, — сказав Балінт, випередивши старого. — Ви нам дуже потрібні: є кілька цікавих речей.
— Гаразд, — погодився старий і поклав трубку. Тим часом вернулася Ліза з магнітофоном, завела його, Шалго упізнав голос Герцога:
«А це що за креслення?»
— Це я вже чув, — кивнув Шалго і вимкнув магнітофон. — Також думаю про це..
— Герцог зібрав тоді усі папери, що лежали на столі, і поклав у свій портфель, — сказала Ліза. — Але я відібрала в нього портфель, а згодом вийняла звідти креслення, бо мені здалося, ніби таке саме бачила серед паперів Меннела.
— Меннела?
— Хіба не пригадуєш? Пам'ятаєш, ти оглядав його машину, а мене попросив подивитися, що там у нього в кімнаті.
— І це таке саме креслення?
— Ніби таке. У всякому разі, я взяла його. Про що думаєш?
Шалго переказав їй зміст останньої розмови з Губером.
— І знаєш, що дивно: він говорив дуже щиро, правдиво, і все-таки мене мучать якісь неясні сумніви, коли я зустрічаюсь і розмовляю з ним.
— Мабуть, ти просто стомився, — заспокоїла його Ліза. — Хто-хто, а ти добре знаєш, як я їх ненавиджу. Коли зізнатися, то я не дуже симпатизую і Губерові. Але якщо з розмови з Герцогом я зрозуміла, що Браун хоче ліквідувати його, я щиро пожаліла Губера.
— Так-так, розумію тебе, — відповів Шалго. — І якби ти не перешкодила, можливо, його й убили б. І все ж мені здається, що про вбивство Меннела йому відомо більше од нас. Можливо, він знає і вбивцю. А що шукав на кладовищі у Фюреді? На це він може дати сотні відповідей, а мені хочеться знайти сто першу. Я двічі прослухав магнітофонну стрічку і знайшов кілька моментів, які здаються підозрілими…
— Ну годі вже, Шалго! Це тобі просто привиджується, — докірливо перебила Ліза.
— І все ж послухай мене, люба! Губер знав, що в його кімнаті встановлено апаратуру для підслуховування. Правда, поява Герцога приголомшила його, але не настільки, щоб він забув про мікрофон. Губер увесь час думав про мікрофон і нарешті скористався ним як останнім козирем. Отже, Губер обдумав кожне своє слово. І ще мене насторожує те, як він сказав про тринадцятого агента. Це з його боку була не лише імпровізація.
Ліза з тривогою глянула на старого. Раніше Шалго не був таким підозрілим, як тепер. Вірив у свої передчуття лише тоді, коли міг довести їх логічно.
— Ну скажи, любий: якщо Губер не порвав з ними, чому ж тоді вони надумали його відвідувати? — спитала Ліза.
— Не знаю. Цього я ще не можу пояснити. — З усього видно, що Шалго нервує. — Скажу тільки тобі — вся оця справа й досі якось мені не подобається. Чому? Подумай сама: Меннела вбито. Вбивця зник, сліди його просто-напросто затерлися. Він не залишив жодної прикмети, жодної ниточки. Точно доведено тільки те, що Меннела вбито на березі, коло трьох верб. Але там не знайдено жодного доказу, навіть нікчемного ґудзика. А Гейза Салаї бреше. І бреше обдумано, бо знає, що той, хто міг би свідчити проти нього, вже мертвий.