Розмову їхню перебив сигнал машини, котра приїхала за Шалго.
Через десять хвилин старий уже сидів поруч з Балінтом в одній з кімнат селищного управління, похмуро поглядаючи на Вальтера Герцога й Єллінека.
— Ну, пане Герцог, — почав допит майор, — розкажіть генералові про те, з яким завданням вас надіслано в Угорщину.
Капітан Вароді переклав Герцогу запитання майора Балінта.
Високий чорноволосий німець спантеличено глянув на Шалго. Про те, що він генерал, йому ніхто не сказав. Невже й Адам Рустем не знав цього? Не згадував про це і викладач Майорош. А він ще й знайомився з цим похмурим стариком, хотів почастувати його в кафе чаркою віскі. Саме цей товстун сказав, що він є. військовим об'єктом, коли Єллінек хотів сфотографувати його. Та що згадувати. Тепер уже все одно…
— Пане генерал, нам було наказано вбити доктора Отто Губера…
— Тобі було наказано, а не мені, — перебив Єллінек. — Мені веліли тільки виконувати всі твої вказівки.
Капітан Вараді хотів було перекласти, але Шалго зупинив його жестом:
— Не треба, я розумію. — І звернувся до Єллінека: — Це з'ясується на суді. Відповідайте тільки на мої запитання. Зрозуміло? — Він запалив сигару. — Ви, майоре, збирайтесь у дорогу, а я поки ще побалакаю з ними. Не завадить і вам поїхати з ними в Пешт, бо ці вбивці здатні на все. Хоч Фелмері й спритний чоловік, але досвіду в нього ще малувато. Звичайно, ти начальник і діятимеш за своїм розсудом. Моє завдання полягає лише в тому, щоб тримати зв'язок з Губером.
З виразу обличчя Балінта видно було, що слова Шалго полестили йому. Проте майорові не сподобався настрій старого, його похмура замкнутість. Коли Шалго не в настрої, якщо він не жартун, то з ним щось не гаразд.
— Ви погано себе почуваєте? — стурбовано запитав Балінт.
— Ні, все гаразд.
Майор із капітаном Вараді вийшли, приставивши до затриманих одного із своїх співробітників.
— За що ви хотіли вбити Губера? — спитав Шалго, зручно вмощуючись у крісло.
— Я одержав такий наказ від Йозефа Шлеззіга. Він тільки сказав, що Губер зрадник. А в Брауна є докази… — Герцог раптом умовк. — Пане генерал…
— Я не генерал. Продовжуйте.
— Пане, якщо ми все розповімо, чи можемо розраховувати, що на суді врахують наше щире зізнання?
— Я не суддя, — відповів Шалго, — але, наскільки мені відомо з досвіду, суд завжди враховує це. Так прийнято у судовій практиці.
Герцог розстебнув верхній ґудзик сорочки.
— Нам тепер, пане, нічого втрачати. Пан Губер — офіцер контррозвідки. Я познайомився з ним п'ять років тому, в школі по підготовці диверсантів, де він був моїм учителем. Взагалі його вважали генієм у своїй справі.
— А те, що ви сказали про його дружину, правда?
— Принаймні в мене дійсно були з нею любовні стосунки. А причина смерті Гроти — то лише моє припущення. Не тільки я, а й Браун сумнівався у випадковості автомобільної катастрофи. Браун уже кілька років підозріває Губера. Це мені розповідала сама Грета.
— В такому разі, вам має бути відомо, чому Браун не довіряє Губерові?
— Про це Браун зі мною не говорив.
— А Грета?
— Вона говорила, що родичі Губера мешкають десь у Східній Пруссії, в районі Кенігсберга.
— Тобто, на території Радянського Союзу.
— Може, й так. — Герцог попросив сигарету, і Шалго кивнув слідчому, щоб той подав йому. Єллінек теж запалив. Обоє жадібно затягувалися димом, неначе бозна-коли курили. — Брауну здавалось підозрілим і те, що син Губера часто брав участь у русі студентів-анархістів. Я тільки недавно дізнався від Шлеззіга, що син Губера втік на Кубу. Звичайно, цьому не варто надавати серйозного значення, бо мандрівки зараз модні, як борода й довге волосся.
Проте повідомлення Герцога зацікавило Шалго. Одразу стало зрозуміло, чому Губер попросив квиток на літак, що летить на Кубу.
— Скільки років його синові?
Герцог глянув на Єллінека.
— Років вісімнадцять-дев'ятнадцять, — відповів.
— Перед від'їздом Шлеззіг говорив, — вів далі Герцог, — що Губер потай перевів усе своє майно й гроші в один із закордонних банків.
— Отже, готувався до втечі, — сказав Шалго.
— Так.
— Якщо це так, то чому в такому разі Браун відрядив його в Угорщину? — запитав старий.
— Мабуть, це знає лише сам Браун, — відповів Герцог.
— Дозвольте мені сказати? — вихопився Єллінек, піднявши руку, немов учень у школі. Шалго з цікавістю глянув на нього. — Я хочу сказати, пане, що тут задумано якесь темне діло. А нас обдурили, мов цуценят. Браун — найхитріша падлюка з усіх, з якими я досі мав справу. Якщо він надіслав сюди Губера, то це не без причини. Браун не любить риску, він завжди діє напевно. Може, син Губера зараз у Фіделя Кастро. Не виняток, що родичі Губера мешкають у Кремлі або що увесь свій капітал він поклав у сейфи Цюріхського банку. Хоч Браун відпустив Губера в Угорщину не без страхування.