До сімнадцятого сторіччя земля кожні сто років втрачала один з видів тварин. Тепер завдяки цивілізації це відбувається за рік, а то й менше.
Звичайно, начебто й схаменулися і вчені, і громадськість, і керівники. Багато говорять про екологічні проблеми, створюють «зелений світ», будують очисні споруди. Але як все повільно й мало робиться!.. Коли такими темпами й далі піде, не встигнемо, не встигнемо врятуватися… Загинемо!.. Треба, щоб кожен, буквально кожен відчував неспокій і відповідальність. Особливо це стосується вчених. Бо з них усе почалося. Вони перші несуть відповідальність. Перші й розплачуватися повинні…
Професор Петриківський замовк на хвилину, глянув уважно на Горбатюка, на Попенка, усміхнувся:
— Ну, а тепер про те, що вас, товариші капітани, найбільше цікавить. Бо ж не випадково, мабуть, з'явилися ви у лісі. Я й сам уже думав про побачення з вами. Особливо як дізнався, що підозра впала на Семена Панасовича Дикого. Цього, чесно кажучи, я не передбачав…
— Так значить… — капітан Горбатюк перезирнувся з капітаном Попенком.
— Так, так, — кивнув головою професор Петриківський. — Агент «СД» — це я. «Агент сердитого дерева». «Розплачуйтесь…» — сказало воно. І я подумав, що в цьому є сенс. Ми повинні розплачуватися. Усім, що маємо, — талантом, зусиллями, життям, грошима… Повинні, не чекаючи, поки розкрутиться важка неповоротка бюрократична машина, виявляти ініціативу, кмітливість, оперативність. Вкладати гроші у справу збереження життя на землі негайно і ефективно. Тим більше час зараз такий, що дозволяє робити це. І от виникла ідея…
— У нас обох! — перебив його Всеволод Казимирович.
— Це він, щоб розплачувався не я один, — усміхнувся професор Петриківський. — Хоча ідея належить, вибач, Сево, мені. Та не про це зараз річ. Ми дізналися, що кооператив «Варіант» займається пошуком і впровадженням екологічно ефективних винаходів. І нещодавно група спеціалістів, що співробітничає з кооперативом, винайшла оригінальні фільтри для знищення чадного газу в автомобільних вихлопах. Є можливість за допомогою виробничого кооперативу швидко налагодити виготовлення фільтрів. Але для цього потрібні гроші. Негайно. Кооператив наштовхнувся на байдужість бюрократів. І от виникла ідея…
— В обох! — знову втрутився Стародуб.
— Яка різниця? — знизав плечима Петриківський.
— Різницю ти відчуєш, коли справа дійде до суду.
— Суд мене не лякає. Я свідомо ішов на це… Почали ми з себе. Я і Сева віддали все, що мали. Але цього було не досить. І тоді виникла думка звернутися до тих учених, внесок яких у забруднення навколишнього середовища, у спричинення екологічної катастрофи найбільший. Я нікого не шантажував, не погрожував, не вимагав. Це легко перевірити. Я звертався до їхнього сумління і розуму. Говорив, на що потрібні гроші. Звертався до тих, кого знав і в порядність кого вірив. Наводив приклади самовідданості вчених, громадянської мужності і благородства, згадував академіка Сахарова. Одне слово, не шантажував, а намагався переконати. А називаючи себе агентом «СД», розшифровував цю абревіатуру, як Совість і Дія. Бо зараз для збереження життя на землі однієї совісті вже замало. Потрібні дії — активні, негайні, масові… А те, що я не називав свого прізвища, а обрав такий таємничий псевдонім, теж мало свій психологічний вплив. Та й хіба сам отой телепатичний контакт на «сердитому дереві» не був таємничий?.. І ще — вірте не вірте — а я не певен, чи все, що я говорив моїм колегам, говорив я сам. У мене було таке враження, наче хтось підказував мені деякі думки. Я відчував навіть якийсь трепет, що, може, передавався й моєму співрозмовникові…
— Так! — подала раптом голос Милочка. — Я коли почула, як ти сказав «агент СД», мене всю аж пересмикнуло, паче струмом ударило… Я думала, що тобі той «агент» дзвонить, а то, виявляється, ти…
Розділ XIX
— Це, Толю, мабуть, перший у моєму житті випадок, коли, не відкриваючи кримінальної справи, я познайомився із «злочинцем» і після цього, можна сказати, закриваю справу — за відсутністю злочинної дії. Хоча факт певного порушення законності, може, і є.
— Скажи відверто, Стьопо, ти певен на сто відсотків, що якби ми з тобою не поїхали зранку в ту районну лікарню провідати Дикого і не побачили на зворотному шляху Милочку, Женю й Вітасика, і не зацікавилися, і не пішли, кинувши машину, за ними, і не були свідками тієї дивовижі біля «сердитого дерева…» — ти певен на сто відсотків, що Петриківський би прийшов до нас?