— Отже, позивачів нема. Яворський — Добровольський. Помазан мало не побив мене за втручання… Справу «агента „СД“» можна закривати.
— Порядні все-таки вони люди… Обиватель з такими грошима добровільно б ніколи не розлучився.
— Совість і Дія… На них уся надія.
— Так… Дія… дія… Органи правопорядку мусять керуватися у своїх діях чіткими параграфами законів. Інакше порядку не буде. А ми з тобою от уже втретє стикаємося з явищами незбагненними і неймовірними. До яких ніякого параграфу не підбереш.
— Ич який! Порядку захотів! Хочеш залишитися без роботи?
— Що-що, а це нам поки що не загрожує.
Вони замовкли, докурюючи й дивлячись то на мерехтливі вогні міста, то на зірки в холодному осінньому небі.
І здавалося їм, що вогники вечірнього міста і зірки в небі переморгуються свідомо й значуще…
Чи є справді невідомий нам таємничий розум у цьому бездонному небі?
Чи є він навколо нас, у тому невидимому паралельному світі іншого виміру, про який говорив професор?
Може, відкриє колись цю таємницю «сердите дерево», раз воно вже заговорило…
А втім, яке ж воно «сердите», коли дбає про збереження життя на землі?..
Хоч дитячий час уже давно минув, але Женя й Вітасик не спали. Вони лежали й думали.
Я не знаю, про що вони думали. Але підстав для думок було більше, ніж досить. І одна з них…
Прощаючись з хлопцями, Милочка сказала:
— Спасибі вам!.. Без вас я б… просто не знаю…
Потім підійшла й… поцілувала їх. Спершу Вітасика, потім Женю.
Я не знаю, чи могли б ви заснути після того, як вас поцілувала перша красуня класу.
Не знаю… Не кажучи вже про все інше…