Дев’ятитомна праця «Життя Наполеона» і двотомна «Історія Шотландії» дали змогу письменникові сплатити борги, але це коштувало йому величезного напруження сил. Здоров’я Вальтера Скотта похитнулося. Лікарі вмовили його вирушити на лікування в Італію, а британський уряд надав для цього корабель. Під час подорожі самопочуття Скотта раптом погіршилося, і письменник наказав повертатися.
За кілька місяців автор двадцяти шести романів, більшість із яких увійшли до скарбниці світової культури, помер у своєму шотландському маєтку Ебботсфорд.
Пам’ять «шотландського чарівника» увічнена у величному пам’ятнику, спорудженому в центрі Единбурга на кошти шанувальників його творчості. Це готична стела заввишки понад шістдесят метрів, у ніші біля підніжжя котрої сидить вирізьблений із білого мармуру автор «Айвенго», «Роб Роя», «Квентина Дорварда» та інших чудових книжок, які стали «вічними супутниками» багатьох поколінь читачів.
Розділ 1
За старих часів у тому мальовничому куточку Англії, що зветься графством Йоркшир, де на пагорбах і в долинах шумлять ліси та бистрі річки несуть свої води до холодного моря, трапилося немало дивовижних і героїчних подій. За переказами, тут колись жив казковий вонтлейський дракон; тут у часи усобиць Білої та Червоної троянди гриміли запеклі битви, і в цих таки краях блукали лихі розбійники, подвиги яких упродовж століть уславлюють народні пісні й балади.
Таке місце дії нашої повісті.
Описувані в ній події відбулися в дванадцятому столітті, наприкінці володарювання Ричарда I, прозваного Ричардом Левове Серце. То була епоха великих змін, сповнена жорстоких і кривавих подій. Завойовники-нормани, що на століття раніше вдерлися до країни, намагались остаточно підкорити англосаксів, які володіли цією землею протягом кількох століть. Фактично в Англії жили – і зовсім не мирно – два народи, що розмовляли різними мовами, і жоден із них не бажав визнавати панування іншого. Але особливо гострою була ворожнеча між шляхетними феодалами й верховною владою. Упродовж усього дванадцятого століття королі Англії вперто боролися зі своїми васалами – герцогами, графами й баронами, які відстоювали право панувати на землях, що їм належали. Згідно з законами того часу, вони підкорювалися тільки голові держави – королю, але насправді були майже незалежними від нього. Їхній союз скріплювала лише клятва вірності, яку норовисті й корисливі феодали постійно ламали, а іноді навіть розв’язували війни проти свого законного володаря. Нескінченні розбрати посилювалися також через постійні чвари між норманськими баронами і старою знаттю – саксонськими землевласниками– танами.
У цій жорстокій боротьбі, що охопила всю країну, королі знаходили підтримку в простих людей – адже для вільного землероба-йомена та ремісника головним ворогом був норманський феодал, який прагнув перетворити вільних громадян у кріпосних. І чимало простолюдинів дійсно ставали рабами, найчастіше через борги, якими обплутували їх землевласники. Долею таких рабів та їхнього потомства ставала найтяжча праця в каменярнях, на корчуванні лісів, на загородах і в полі.
Ричард Левове Серце, король, якого називали «мандрівним лицарем на престолі», надовго залишив свою неспокійну батьківщину, дотримуючись клятви, яку дав Святому Престолу, – вирушити до Палестини й завдати нищівної поразки султанові Саладину, остаточно відвоювавши у мусульман право володіти великою святинею – Гробом Господнім. Для цього необхідно було зміцнити межі Єрусалимського королівства – держави, створеної на Святій землі лицарями-хрестоносцями ще в часи перших хрестових походів.
Під ту пору образ лицаря-хрестоносця став одним із найшанованіших у християнському світі. Ці загартовані воїни, які носили на плащах знак хреста, упродовж багатьох років протистояли натиску «невірних», здійснюючи часом неймовірні подвиги. Багато з них ставали членами духовно-лицарських орденів, даючи обітницю бідності, послуху й безшлюб’я. Одним із перших виник орден Храму, інакше званий орденом тамплієрів. Його метою був захист християнських завоювань у Палестині, проте вже у XII столітті він набув таких багатств і могутності, що почав диктувати свою волю європейським монархам і втручатися у відносини між державами.