— Я можу ходити на заняття в чоловічому одязі, пане директоре. Та це менш естетично.
— Хіба це життя, якого ви хочете? — пробурмотів директор, і Аматерасу спалахнула: він-бо чудово знав, що іншого життя для неї однаково вже нема!
— Ви відрахуєте мене? — спитала знавісніло. — Зміните рішення? Я буду змушена піти, і впасти в божевілля, і загинути? Як мій брат?
Директор наче змалів, проте його голос звучав грізно, як і до того:
— Ні, це не лише моє рішення, тож і змінювати його самостійно я не буду. Але якщо ви захочете…
— Не захочу. Я бажаю отримати свою владу, — дівчина мимоволі провела рукою по розсіченій шкірі, відчуваючи поколювання під пальцями. — Станьте на мій бік, і побачите: я не слабша за вашого найкращого. Станьте на мій бік хоч раз, бо я звідси не піду, пане директоре. Я ще принесу вам славу.
— Припиніть, Мікамі.
— Я Аматерасу, я верховна богиня, яка…
— Ви — нахабна студентка! І поки ви тут студентка, а я директор, краще змініть свою манеру спілкування! — гаркнув Крон Осс, і натяг напруги між ними посильнішав.
Ніколи він не прислухається — Аматерасу знала. Ніколи. Ніколи. Знала це з першого ж дня, коли його важкий погляд досліджував її незвично яскраву одіж, гострі очі та фігуру, закутану в шари шовку. Ніколи він не згодиться на те, щоб визнати її рівною. Аматерасу зціпила зуби, стиснула кулаки і відповіла тихо-тихо:
— Тоді я стану директоркою тут.
— Що ви сказали? — сторопів Крон Осс.
— Я сказала, що стану вашою наступницею, першою директоркою Академії.
Мовчанка. Гнівно опущені брови. А тоді дивна, зневажлива посмішка.
— Ви ще вигадайте, що назвете це місце своїм іменем.
— Чудова ідея! Академія Аматерасу — звучно!
— Знаєте, Мікамі, якби на вашому місці був студент-чоловік, то після таких заяв я б говорив з ним по-іншому.
— Звичайно.
Аматерасу секунду чи дві здавалося, що він її вдарить. Отак просто — підійде і розіб’є їй голову своїм кулачищем. Проте їхню суперечку спинили.
— Перепрошую! Негайно скажіть, де я! — Такий зверхній дівочий голос ще треба було пошукати.
— Де ви? — Крон Осс озирнувся, і його ніздрі гнівно роздулися. — Ви в Академії богів, щоб Мойри вас забра..
Останній склад застряг у його горлі, щойно він побачив, хто питає.
Аматерасу довго по тому пам’ятала їхню першу зустріч. Висока незнайомка з плавленим золотом кіс, з очима, повними холоду. Здавалося, що повітря довкола неї сяяло, і це світіння розтікалось могутніми хвилями на всі боки.
Аматерасу заціпеніла в передчутті. Дівчина не могла потрапити в Академію просто так. Жодна дівчина не могла, якщо тільки вона не…
— Хто ви? — Кошлаті брови директора опустились так низько, наче він хотів прикрити ними очі від сліпучого сяйва.
Кутики виразних вуст незнайомки сіпнулися, ніби вона почула щось неймовірно образливе.
— Як можна цього не знати? Я — перша принцеса-спадкоємиця, Хранителька Третього Порогу, почесна жриця Сенетівін Заходу, Афродіта!
— , — видихнула Ама.
— Так! Отож прошу негайно повідомити моє місце перебування!
— Афродіта… — Крон Осс потер лоба рукою, наче намагався щось згадати.
Аматерасу ступила вперед і вклонилась новоприбулій. Судячи з гордого тону її слів та кількості титулів, Афродіта була в себе вдома важливою персоною та звикла приймати почесті.
— Вітаю вас в Академії.
Замість відповіді — оцінний погляд згори донизу. Ама зітхнула. Вона вже звикла бути найнижчою серед хлопців тут, але й новоприбула височіла над нею, як мармуровий обеліск найтоншої роботи.
— Що таке Академія? — спитала та.
— Місце навчання майбутніх богів, — повільно мовила Аматерасу. Вона остерігалась, що Афродіта впаде в істерику або розплачеться.
Крон Осс досі замислено тер чоло.
Проте золотокоса красуня округлила очі й повільно перепитала:
— То тут навчаються боги… тобто — всесильні боги? Звідси прийшла до нас богиня Заходу Сенетівін?
— Я не певна щодо богині Сенетівін, — чесно зізналась Аматерасу, бо не пригадувала такої в Словах.
Проте незнайомка не надала цьому жодного значення. Вона глибоко вдихнула і сплеснула в долоні:
— Чудово! Я завжди знала, що я — неймовірна! То де мій палац?..
Розділ 9
Струни світу і прокляття Діонісів