— Тоді візьмемо її із с-собою? — у погляді Єріш майнув сумнів.
З тону їхньої розмови не скидалося, що троє незнайомців вважають раптову зустрічну загрозою.
— Якщо ви ризикнете до мене підійти, — Рен намагалась говорити впевнено, — то точно звідси не вийдете.
Вона лише на мить розплющила очі, підкорившись інстинктивному пориву, а коли замружилася знову, то тільки й устигла, що відхилитись від удару серпа. Тонка сталь у руці Єріш проїхалася повз вухо, черкнула волосся — та Рен уже прикликала вітер, уявляючи, як його потоки пронизують світ довкола, і відштовхнула нападницю.
— Вона пройш-шла стихійний поріх! — обурилася та.
— Нема часу, — кивнув лідер другому хлопцеві.
Вони опустили Сета на долівку й діткнулися до зброї за плечима.
«Блок!» — наказала Рен, сплітаючи потоки повітря перед собою. Та незнайомці не встигли напасти.
Хамсін врізався стрімкими обіймами, торкаючи її вухо губами:
«Вибач, та він перший, хто мені трапився!..»
«Вибачаю! Дякую!»
— Заплющ очі! — кинула дівчина червоноокому Енлілеві, який повільно підійшов до них і поки ще бачив тільки Рендалл.
Мить — двоє нападників віддихувалися, хапаючись за горло, — блок не спрацював так, як Рен хотілося, та однаково віднадив. Кандидат до Тріади завмер, коли його гранатові очі перебігли зі знайомого лиця на гурт прибульців.
— Савітрі! Як же я скучив! — Він розпростер руки, наче хотів її обійняти, але різко опустив їх і залився сміхом. — Ти знаєш, що ти — зануда? — Він зблиснув усмішкою і раптом заступив дівчину, повертаючись до незнайомців: — А от у вас трьох вигляд багатообіцяльний.
— Двох за собою не потях-хнемо, — похитав головою лідер.
Відбулось усе блискавично: незнайомці, не змовляючись, із трьох боків кинулися на Енліля. Він змів Єріш однією рукою. Дівчина зойкнула та припала до підлоги. У другу руку кандидата до Тріади впився кинджал кремезного незнайомця, лідер тим часом дістав із сумки на поясі маленьку чорну кульку, приклав її до губ і шепнув щось нечутне. Густий туман упав і закрив від Рен усе й усіх.
— Енлілю! — Вона спробувала змести стіну туману вітром, але замість того, щоб розвіювати його, потоки енергії лише розчинялися.
— Я тут. — Шорстка рука лягла на плече, і дівчина мимоволі здригнулася.
Та коли вона придивилась, очі Енліля набули знову чистого небесного кольору. Дихав він важко, праву руку над ліктем розтинала глибока рана. Кров капотіла з кінчиків пальців.
Туман розвіявся, оголюючи порожній коридор. Рен пробувала знову заплющувати і розплющувати очі, та дарма. Не було більше ні викривлених барв, ні дивних незнайомців із шелесткими голосами.
— Утекли… — видихнула вона. — Хто це такі, Мойри б їх забрали?
Енліль слабко всміхнувся:
— Якби я знав усі відповіді, життя стало б куди простішим, та не таким цікавим.
— Гаразд. Я до директорки, — кивнула дівчина, змахуючи з плечей обітнуте лезом Єріш волосся. — Вони забрали Сета!
— Зажди, — хлопець потер перенісся здоровою рукою. — Поки є така нагода, розповім тобі першій: я замирився з другим.
— Із маніяком? — уточнила Рен недовірливо.
Енліль кивнув.
— Я давно собі думав: коли він — прояв моєї душі, то ми порозуміємося. Намагався достукатися, коли той, другий, брав гору. Він був не в захваті спершу, — зізнався хлопець. — Але я пообіцяв, що не дам йому нудьгувати і постачатиму цікаві події. Тож тепер усе владналось. А зараз, з твого дозволу, Рендалл, навідаюся до Керна, — він поворушив пораненою рукою і скривився.
— Це аномалія, — буденно відказала Аматерасу. — Аномалій зараз багато, а буде ще більше, бо ваші сили після зняття лімітів приваблюють їх. Непояснимі видива, химерні створіння та агресивно налаштовані фантоми — їх буде безліч. Для цього й запровадили чергових, Савітрі. Боротися з цими проявами завихрень сили. Крапка.
— Але вони забрали Сета, — повторила Рен, спідлоба дивлячись на директорку, котра мовби не чула жодного її слова.
— Він досі в ізоляторі. Як хочете — можете пересвідчитися в цьому, — Аматерасу постукала нігтями по столу. — Тільки позбавте мене своєї присутності та надміру фантазії.
Рен хотіла розповісти про викрадачів ще, проте директорка, незвично роздратована сьогодні, змахнула рукою, і незрима сила відтіснила студентку просто до дверей, наочно демонструючи, що хай там знадвору хоч кінець світу розгоряється, та Аматерасу нині не має настрою на все це.
…Сет Морт справді лежав в ізоляторі — на білому ліжку, оточеному прозорими стінами з усіх боків. Блідий і стомлений, як і того дня, коли Рен бачила його востаннє. Після дуелі з Зіґфрідом.