— Я хотіла б показати вам один зі своїх експериментів із вирощуванням, — прошепотіла студентка, коли вони відійшли на достатню відстань для довірчої розмови. — Тільки він відбудеться не в Академії, а там, де я мешкаю зараз. Ось адреса, — дівчина простягнула зіжмаканий папірець. — Ви ж зможете прийти? Приходьте надвечір, після занять.
— Без проблем, — кивнула Рен, згадуючи, чи нема в неї важливих справ. Їх не було.
Бентен вклонилася на прощання й задріботіла геть. Щойно Рен повернулася до гурту, як до неї підійшла Діке й прошелестіла:
— Що хотіла ця Акай?
— Щоб я зазирнула до неї ввечері. Щось стосовно мрій.
— Он як, — Діке схилила голову набік і раптом додала: — Я піду з тобою.
Адреса, яку дала Бентен, завела їх далеко від Академії. Майже за межу міста.
— То чому тебе це зацікавило? — спитала Рен у координаторки дорогою, бо вдень та не відповіла.
Калюжі після нещодавнього дощу вкривали тротуар блискучими плямами. У цих плямах зблискувало небо, тож виникало відчуття, що десь існує зворотній світ, і він проглядає крізь воду.
— Ця студентка, Бентен Акай, — Діке зробила коротку паузу, мов шукала щось у власних спогадах. — Вона сьогодні збрехала тобі. Але це таке мимобіжне відчуття. Важко пояснити, краще впевнитися. Я просто чула це навіть у її аурі, хоч не дослухалася до слів. Надто явно.
— Напевне, добре, коли маєш можливість уловлювати брехню, — усміхнулась Рен, перестрибуючи калюжу.
— Коли як. Та це незручне й дороге задоволення, яке працює, як йому забагнеться, — коротко відказала координаторка і підібрала поділ довгої спідниці. — До того ж останнім часом у мене забагато проблем через це вміння. Потрібно відпочити від нього.
— А ти можеш? — обережно спитала Рен. Зазвичай Діке була неговіркою, особливо коли це стосувалось її вмінь, чи її справ, чи її самої.
— Коли як… Скажи краще, котра година?
— Не знаю, — Рен машинально кинула погляд на зап’ястя, хоча там не було годинника. — Близько десятої?
— У мене мало часу. Треба вирішити все швидко.
Стосовно таємничих нічних справ Діке в Рен було кілька теорій, проте жодну з них досі не поталанило підтвердити. Знала лише: координаторка ніколи не залишалась на ночівлю в Академії, першою тікала з вечірок, і на пам’яті Рен не було й дня, коли б Діке затрималась після півночі — крім ночі балу, але тоді коїлося стільки всього…
— Здається, це тут поруч, — Рен окинула поглядом старі будинки, які в сутінках нависали над ними, як кам’яні гіганти, оброслі балконами, трубами й антенами.
Діке кивнула. Адреса на папірці збігалася з написом на табличці, яка висіла на розі пошарпаної будівлі з обдертими цегляними стінами. Рен підійшла до великих оббитих металом дверей і прочинила їх з натужним скрипом. Довгий коридор вів просто до дверцят в іншому кінці, де приглушено блимало жовте світло.
— Бентен? — покликала Рендалл, переступаючи поріг. Підлога, вкрита пощербленою плиткою, віддавала холодом.
— Не знаю, про що збрехала твоя нова знайома, та місце неприємне, — зауважила Діке.
— Це просто старий будинок, — відповіла Рен і швидко рушила вперед. Блок поперед себе вона виставила інстинктивно.
Двері скрипнули, світло лампи вдарило в очі.
Складна схема вирощування, накреслена крейдою, вкривала всю підлогу. Під ногами щось квацнуло. Рен опустила погляд, уже знаючи, що побачить там. Кров підступала до підошов.
Вона заповнювала кожен елемент схеми вирощування, і Дерево Життя обернулося символом смерті. Біля основи Дерева хтось лежав. Хоча ні, не хтось — то була достеменно Бентен. Нудота підступала зсередини, поки Рендалл здолала останні кроки й побачила її лице. Дівчина лежала без руху, тільки груди повільно й важко здіймалися, помережані битим склом.
— Що тут відбувається, Акай? — погляд Діке швидко бігав кімнатою.
— Це схема вирощування. Дуже складна, — пояснила Рен першою і опустилася біля Бентен на коліна, розтираючи візерунок ногами.
— О, богине Савітрі… ви прийшли… — охриплим голосом прошепотіла дівчина, притискаючи уламки до грудей.
Уламки скла. Порізані пальці. Сфера мрії. Ну звичайно. Прокляті «вселенські» мрії, про які Бентен весь час твердила. «Є честь у жертві задля вищої мети».
— Не ворушися, — Рен підозрювала, що вже пізно що-небудь виправляти, але не хотіла здаватися передчасно. — Не говори.
— Ви досі не вірите? — Бентен далі жебоніла. — Великі мрії треба вирощувати… Я вам кажу. Це майже як створювати світ, — вона усміхнулась і повела невидющим поглядом угору. — Світ, він такий…