— Що ти маєш на увазі? — здивувалася Діке, котра іронії не вловила і тепер лупала прекрасними очима на свою підопічну.
— Хоча б те, що в моєму колі спілкування предостатньо дивних осіб. Тому я не вірю, що ти змінишся настільки, аби я не захотіла мати з тобою справи, — усміхнулася Рен. — Ти пішла зі мною до Бентен. Ти відчула, що вона має на думці щось замовчане. Не знаю, як я тримала б себе в руках, якби тебе не було поруч, коли ми знайшли її.
Діке вдивлялася в лице Рен так довго, що дівчина відчула, як червоніє від незвичної відвертості. Та координаторка врешті усміхнулася.
— Гаразд, Рендалл Савітрі. Таке відчуття, наче після твоїх слів мені неодмінно вдасться перемогти.
Рен не уточнила, кого чи що Діке хоче перемогти, бо координаторка негайно пішла геть, покинувши її наодинці зі скляними стінами і роздумами про вчинок Бентен.
Дівчині дуже хотілося пригадати схему, котру вибудувала покійниця, адже це могло наблизити її й до відповіді про те, яку мрію вирощувала та. Однак події минулої ночі стали надто сильним шоком, а деталі схеми плуталися перед внутрішнім зором, як і прощальні слова Бентен. Вона говорила про те, що спізнилася. Про смерть Гермеса і мандрівку в минуле. Про те, що…
«Усі загинуть», — тонкий голос ожив у думках, і мурашки сипонули по спині.
Рен сперлася спиною об тверду стіну і спробувала пригадати все.
Чого хотіла Бентен? Вона виростила велику мрію. Віддала задля цього життя. Звинуватила її, Рендалл Савітрі, у своїй загибелі. Щоб її ув’язнили тут і…
І тоді вона з Енлілем не потрапила б у минуле, як того боялася Бентен.
І не стала би причиною Гермесової смерті.
Бентен була до останнього певна, що цього ще не сталося. Та це не так. Тому — спізнилася. Тому…
Шматочки історії затанцювали, вибудовуючи візерунок.
«Так наказала велика Герес».
Велика Герес, яка разом із Гекатою зустрічалася в підземеллях Академії з Мойрами та уклала з ними угоду, що призвела до розтину Ниток. Велика Герес, яка дійсно могла наказати своїй підопічній, юній та наївній богині, пожертвувати життям задля того, щоб убезпечити свою діяльність від зайвих свідків.
Проте найбільше тривожила думка про те, такого могла зробити їхня зустріч у підвалах Академії в далекому минулому, щоб могутні богині згадували про неї дотепер. Чим загрожувала ця мандрівка, окрім того, що Енліль та Рен викрили давніх студенток?
Єдина особа, котра знала бодай частину відповідей, — Бентен — уже не могла відповісти.
«Звідки ти, Савітрі? Хто ти така? Що ти забула тут?..» — прошелестіли голоси.
— Тож як ми до цього докотилися? — озвався інший, цілком сущий голос, і Закс Нортон наблизився до скляної стіни. Біле світло, що падало згори, відкидало густі моторошні тіні на його лице.
— Так, геть неприємна ситуація, — усміхнулася Рен, котра, хоч і втратила лік часу, була певна, що вже за північ.
Зовні ніщо не видавало Заксового хвилювання щодо того, що він пробрався в ізолятор посеред ночі та явно без дозволу директорки. Кінчики волосся хлопця диміли, а отже, він щойно застосовував стихійну силу. Дівчина вирішила, що проникнення сюди видалося не простим.
— Як день? — спитала Рен.
— Доволі продуктивно, — хлопець розчепірив долоню і почав загинати пальці: — Посварився з Одіном, Ама і Нут. Я молодець?
— І що, ти досі кандидат у Тріаду?
— Певна річ. Адже це не стосується мого навчання: ми обговорювали твою ситуацію.
— Мені вже осточортіло її обговорювати. Це абсурд. Сам знаєш.
— Та всі це знають…
— І все ж Ама тримає мене тут, як… Ох, я ж до неї на індивідуалки ходила. Вона мене знає як облуплену! А Енліль — найдобріша душа серед усіх тут. Він і мухи не скривдить. Та ще замирився з темним своїм… Тут два варіанти: чи це я здуріла і чогось не розумію, чи Аматерасу.
— Я щось придумаю, — Зак говорив на диво заспокійливо.
— Знаю. Я теж маю кілька ідей. До того ж, у Діке проблеми. Щойно виберуся звідси, треба вирішити, чим їй зарадити.
— У всіх проблеми, Рен. Дивуюся тому, звідки в тебе бажання шукати вирішення для всіх.
— Професійна деформація мрієростів. Щойно бачу проблему — вже думаю, як її позбутися.
— Цікаво мені, які ж проблеми були у Бентен Акай, що вона вирішила вкоротити собі віку, — спохмурнів Зак.
— Вона не сама вирішила — їй наказали. Бентен хотіла вирощувати вселенські мрії і вірила, що ми, мрієрости, можемо все. І що можна заподіяти собі смерть задля вищої мети. Вона… — раптом Рен відчула, як думки вислизають із голови, а перед очима ожила картина вчорашньої ночі: закривавлена схема і худорляве тіло на підлозі. І скляні уламки.