— Ти ж не ходиш на перші пари, — це був її останній аргумент.
— Я й не ходитиму. Зустріну тебе — і далі спати. Хоча, може, тепер ходитиму. Треба ж мені колись таки закінчити цю Академію, — з обличчя Ніка вона не могла зчитати, жартує він чи ні.
— То чому ти досі не закінчив її?
— Мені було ліньки.
— Брехня, — відрізала Діке.
Тонка брудна плівка на поверхні води. Вона з’являлась щоразу, коли до чужих слів примішувалась неправда.
— Точно. Ти ж маєш це… відчуття правди і брехні? — Ньєрд зсунув окуляри на кінчик носа.
— Так.
Сріблисті очі не виражали особливого зацікавлення. Мабуть, тому він і не відлякував. Нагадував тихий прибій на березі океану. Чисту-чисту блакитну воду, яка ритмічними хвилями накочується на берег і повертається потім на своє місце…
— Я була суддею, — додала Діке тихцем. — Удома. У минулому житті. Мусила не думати про свої зв’язки з людьми, щоб не порушувати справедливості. Точніше, й не заводити ніяких зв’язків.
— Але ж це було до вступу в Академію.
— Так.
— Ще.
— Що — ще?
— Є щось іще.
Діке здвигнула бровами.
— Гаразд. Коли так хочеш дізнатися, то я боюся людей. Якщо знатиму про них надто багато… як з ними спілкуватися? Як терпіти їхні перехняблені емоції, їхні каскади інтриг і брехні? Як відчувати до когось тепло, коли вони всі — каламутна вода, і я не знаю, що на дні? І ніколи не знатиму?..
Вона спинила себе, відчуваючи, що наговорила забагато. Проте Нік Ньєрд лише солодко потягнувся і додав:
— Світ не ідеальний. І люди. І ти. Та якщо тобі знадобиться допомога…
— Я покличу тебе. Ти на позір скидаєшся на чисту воду.
— Лише на поверхні, — осміхнувся хлопець.
Коли пробило північ, у глибокій тиші Діке намагалась впорядкувати думки. Думок було так багато, що голову розпирало. Але краще цей біль, ніж порожнеча.
Усі зустрічі. Кожен день. Кожна мить. Кожна усмішка. Кожне питання. Кожна відповідь. Усе виструнчилося і зайняло місце в її свідомості.
Коли вона відчула, що не вигоріла, а таки звільнилась, усе змінилося. Діке сховала срібні ножиці в найглибшу шухляду і захряснула її.
Розділ 6
Світло і тінь
Здається, навіть сама Діке не вірила до останнього, що все складеться так, як воно врешті склалося. Рен дізналася всю історію вже опісля, уривками: Діке звільнила свої спогади про ніч загибелі Бентен. А заразом — і всі інші свої спогади, які до того приховувала так глибоко на споді, що не могла їх торкатися. Звичайно, це трохи вивело незворушну дівчину з рівноваги, спричинило хвилі ридань, істеричного сміху та інших атрибутів кардинальних потрясінь, проте врешті вона розповіла директорці та викладачам достовірну версію усіх подій. І їй вони повірили.
— Як я і думала, — Аматерасу розслаблено опустила плечі, коли Діке завершила розповідь, і відповіла тій церемонною фразою: — Хранителька справедливості не оскверняє води правди.
— Хранителька справедливості не оскверняє води правди, — фразу достеменно зрозуміла сама лише Діке, яка зосталася дуже задоволеною, коли почула ці слова.
— У нас досі залишається відкритим питання мотивації Акай, — докинула Нут.
— З вашого дозволу я подумаю над цим, коли випаде така нагода, бо зараз мої спогади ще не зовсім спокійні та впорядковані, — відказала Діке.
— Чекатимемо вашого звіту, — Аматерасу підкотила широкі рукави сукні, сплеснула в долоні й усміхнулася втомлено: — Отже, усі звинувачення зі студентів Савітрі та Енліля знято. Діке, допоможіть мені ще раз: повідомте одногрупницю про це.
— Пані директорко, заждіть! — двері в кабінет Аматерасу різко розчинились, і туди залетіли Нікта й Амон.
— Ромі й Діоніс, — Аматерасу подивилась на них зацікавлено. — Можу я поцікавитись, що ви робите тут посеред ночі, ще й такого важливого, що вважаєте за належне заходити без стуку?
— Ми… — засапано почала дівчинка.
— Ми прийшли виправдати Рен, — закінчив Амон.
Судячи з його голосу, вони щойно пробігли чималу відстань. Судячи з їхньої блідості — бігли через тіні.
— Савітрі вже… — прогуркотів Одін, та Аматерасу підняла долоню, і перший заступник негайно замовк.
— Продовжуйте, — директорка присіла на край столу і наготувалася слухати.
— Ми з Діонісом побували на місці смерті Бентен Акай і помітили там дещо цікаве. Те, що ви всі могли б випустити з уваги.
— Там був слід енергії, з якою я близько знайомий, — Амон криво всміхнувся і провів рукою по шиї, ніби шукав там давній шрам. — Сили з тіньового боку. Тіньові мають стосунок до загибелі Бентен. Це напевне.