— Тіньовий бік, — Нут потерла перенісся, наче їй різко розболілася голова.
— Я піду перевірю прогнози… — озвалася Лакшмі.
— Гаразд. Випадок із Сетом — не одноразова дія. Вони знову вирішили відкрито створювати нам проблеми, — Аматерасу тріпнула руками: від кінчиків рукавів пробігла хвиля вогню — і ніжно-рожеве мереживо змінилось криваво-червоною тканиною, наче сукня — то її стяг, і зараз він знаменує війну. — Діто, ти негайно їдеш до Аррі, попередь його про можливих гостей. Лакшмі, до Інанни. Розкажи їй. Одіне, перевір нову студентку. Шанси мізерні, та не хочу, аби вона виявилася небажаною гостею з вдалим прикриттям, як свого часу Геката. Прогнози залишмо на Тота. — Аматерасу зиркнула на студентів. — А ви тут до ранку стовбичитимете? Якщо спізнитеся на першу лекцію, жоден тіньовий бік вас не захистить.
Що більше Діке розповідала, то легше й легше лилися слова: про її роботу вдома, про обов’язок судді, про навантаження в Академії, через які все складніше доводилося, аж доки вміння відділяти брехню від правди не почало вислизати з її тонких пальців. Тож вона пішла на ризик і позбулася волосся до колін, яке дивним чином було «скарбницею» її пам’яті і водночас — замком на ній. І звільнилася.
— А могло не вдатися? — спитав, як завше, практичний Закс.
— Могло, — кивнула Діке з дивним спокоєм. — У найгіршому випадку я просто стерла б свою свідомість. І стала б чимось дивним і .
— Ти так ризикувала через мене, — спохмурніла Рен, проте координаторка похитала головою:
— Не через тебе, Рендалл. Ти, загибель Бентен і несправедливі обвинувачення стали поштовхом до дії, бо ж я відчувала, що мушу втрутитись. Але понад тим, я зробила це у подарунок собі самій. А тепер нарешті спробую жити, не тікаючи від людей.
— Спробуй. Тобі сподобається, — додав Закс.
— Закі! — Амон і Нікта підбігли до них, щойно помітили в кінці коридору. — Директорка розповіла, що ти винуватець тріумфального звільнення Рендалл!
— О так, — відповіла Рен. — Вельмишановний кандидат у Тріаду вирішив, що досить з мене відпочивати у скляному акваріумі, та зруйнував його.
— Овва! — Ніктині очі розширились. — А по ньому й не скажеш, що він здатен на це! Такий напрочуд спокійний, стриманий, милий юнак.
— Ромі, в тебе надто гарний настрій? — огризнувся герой вечора. — А де Зіґфрід?
— У госпіталі, має кілька дрібних проблем, от і ночує там сьогодні, — Нікта примружила очі і з викликом зиркнула на Закса.
— Пропоную нам усім спробувати виспатися, — втрутився Амон. — Хто зі мною?
— Я б пожартував, — хмикнув Зак. — Але хаотична панна пропалить мене поглядом.
— Рен… — Діке покликала її вбік, поки інші перекидалися підколами. — Я пригадала все про ту ніч. Але, хоч скільки перебирала свої спогади, так і не зрозуміла, чому Бентен звинуватила тебе. І що то було — про Гермеса, про минуле?
Холод заповз під одіж.
— Це історія, — мовила Рен пошепки, — яку я саме силкуюся зібрати докупи.
Аматерасу дуже раділа, що Діке звільнилася від своєї ноші, успадкованої з дому. Рен підозрювала: директорка й так достеменно знала, що Савітрі й Енліль жодним чином до смерті Бентен не причетні, але однаково сподівалася, що ця ситуація спровокує Діке, яка й без того дійшла до краю. І врешті так і сталося. Честь судді не витримала того, що вона не могла довести нічого, хоч була головним свідком. З огляду на несправедливе звинувачення, Рен домоглася-таки того, про що думала давно: Аматерасу пообіцяла допомогти Брюн Ньєрд — бодай аби її могли бачити й чути інші.
І директорці вдалося. Звісно, після довгих суперечок, відмов, умовлянь Рен і заперечень Аматерасу, яка твердила, що Брюн і це не надто зарадить, а ціна буде вищою — і то якщо щось вийде.
Коли Брюн повернулася, вона не змінилася анітрохи.
— Дякую, що допомогла врятувати мене — тоді, в підземеллі. Коли Медея тримала лезо біля мого горла, — усміхнулася Рен, коли вперше зустріла примару після — страх подумати — понад року мовчанки. — Минуло надто багато часу, перш ніж випала нагода сказати це.
— Нічого, — продзвеніла та, обережно і сторожко, мовби боялася, що це все видиво, яке зараз зникне. — Ніколи не буває надто пізно для слів подяки.
Рен хотіла допомогти їй іще чимось, вдивляючись у мимолітну усмішку на примарному лиці. Та не знала чим і пошкодувала, що у веремії своїх турбот не спитала про це Історика. А нової неймовірної розповіді для обміну з ним вона не мала.