— Я знаю, що ти хотів вирушити в минуле, — повідомила дівчина Амонові, щойно вичепила вільну мить і його — нарешті наодинці. — Це розповів Історик, і звучить схоже на правду. І коли це та річ, яку ти так ревно ховав, то вітаю, тепер я знаю твою велику таємницю.
— Так і є, — зізнався хлопець зненацька. — Ти сповна мене викрила: я хотів врятувати Нитки.
Рен двічі кліпнула, силкуючись зрозуміти, якого біса він так довго замовчував це і вивертався від відповідей, а тепер ось клац — і визнав усе.
— А як же заборона на зміни в минулому? — пробурмотіла вона, спираючись на підвіконня обома руками. Протяг знадвору дихав холодом.
— На той момент я думав, що знаю, як буде краще, — Амон осміхнувся, мовби кепкуючи з себе колишнього, і вперся поглядом у туманне плетиво за вікном. — Тобі знайоме відчуття, коли ти хочеш здійснити щось велике, щось неймовірне? Мене засліпило бажання… величі чи що. Уявляв себе рятівником усього сущого. Ну чи не дурень?
— Чешеш, — клацнула язиком дівчина, хоча натхненний вираз не зійшов з Амонового лиця. — У тебе ніколи не було шалених амбіцій, кому ти розповідаєш, Діонісе.
— Он як. Гаразд. А що ж тоді сказав Історик?
— Нічого певного: мовби ти хочеш урятувати всіх.
— Бачиш, йому мої амбіції дивними не видаються.
Рен повагалася мить чи дві, але зрозуміла, що далі тягти не можна.
— Що б ти зробив, якби дізнався, що твоїм шансом на ту мандрівку скористалася ?
— А ти скористалася? — Амон застиг і зиркнув на неї здивовано.
— На питання відповідай.
Хлопець глибоко вдихнув, сперся спиною до шибки і спитав на позір спокійно:
— Коли це сталося?
— Перед тим як до нас навідалася Сансара. Я й Енліль — ми провалилися в минуле обоє, оскільки…
— …розділили моє прокляття. А щоб мені човен Ра втопився… — в Амоновому голосі забриніли гіркота й утома. — Що ж, мабуть, це на краще. Однаково мій прекрасний задум не приніс би нічого доброго. То як, Історик розповів тобі щось іще? Щось корисне? Певен, навіть для нього ця історія стала несподіванкою.
— Якби розповів, я б не говорила з тобою зараз. Зате він мені дав кілька помічних речей і штукенцію, яка має розділити дві сутності Енліля, якщо той злетить з котушок знову. Але наш кандидат до Тріади поладнав зі своїм темним боком. Історик розповів і про це, а ту штуку дав однаково.
— Який молодець… — Амон зовсім похнюпився. — Слухай, Рен. Тримай дарунки Історика при собі. Він не дарує нічого даремно чи випадково. Чуєш мене?
— Чую. Але поглянь. Ця мандрівка — як думаєш, ми могли щось зрушити? Щось вагоме?
— Скажу так: якщо ви могли і зрушили, то зараз уже пізно скаржитися. А якщо все минуло без сліду, то найбільше, що ви зробили, то трішки торкнули тканину реальності. Я не вельми в цьому розбираюся, але певен, що нічим страшним нам це не загрожує. Найгірше — візит Сансари — ми обоє пережили, так?
— Так, — машинально кивнула Рен, силкуючись пробитися крізь наплив білих плям, який припорошив її спогади.
Мандрівку в інший світ Зак затіяв, щойно минуло два тижні після смерті Бентен, тож емоції — і гіркі від прощання з Акай, і радісні від видужання Діке — врешті почали влягатися.
У невідомому засніженому місті святковий дух шелестів у повітрі сумішшю обгорткового паперу, гірлянд і сніговії. Ліхтарики розсипали різнобарвне світло в серці святкового ярмарку. Десь дзвеніла пісня на багато голосів, звідусіль сипалися вітання. Люди обіймалися, сміялись, пили щось паруюче і, мабуть, алкогольне з паперових горняток, крізь натовп пливла дівчина-продавчиня кольорових льодяників. Рен тільки-но задивилась на цукерки, як відчула удар у спину.
— Ой, вибачте! — Повз неї прошмигнула дівчина в шапці набакир. — Геть вас не помітила!
— Не біда, якщо кістки цілі, — Рен стенула плечима, перевіряючи стан своєї спини, і відповіла: — Наче цілі.
— Чудовенько! — незнайомка сяйнула усмішкою і покликала когось голосно й протяжно: — Іґні-ісе! Та зажди, Мойри б тебе забрали!
Почувши про Мойр, Рен блискавично озирнулась, але незнайомка наступної миті вже зникла в натовпі, а дівчині залишилося гадати, чи то їй причулося, чи й у цьому випадковому світі знають про Трьох Гостей. Вона роззирнулася в пошуках Закса: полум’яні патли майоріли неподалік і дуже швидко змінювали місце перебування. Рен швидко проштовхалась поміж людей, здолала відстань між ними і піймала Заксову руку. Попри мороз, його пальці зберігали затишне тепло — ознака всіх богів, пов’язаних вогнем. Торарей усе погрожував, що їм час братися за освоєння всіх стихійних сил. Проте більшість студентів виявляла стійке бажання користуватися тією силою, яку обрали спочатку.