— Якщо мої розрахунки правильні, то ми повернемось серед ночі, — повідомив Закс, звіряючись подумки з відомими лише йому розрахунками.
— Ох, я вже бачу, що ми робитимемо в Академії посеред ночі.
— Мені перерахувати всі можливі варіанти? — Заксова усмішка красномовно свідчила, що він готовий фантазувати на цю тему.
— Ні, спасибі, я й так знаю, що ти запланував! — хмикнула Рен, видихаючи хмарки пари.
— І що ж?
— Допастися до бібліотеки і читати все, до чого встигнуть дотягтися твої руки, доки бібліотекарка не прожене тебе вранці геть із закритих відділів зі старовинними рукописами, доступ до яких можливий лише з письмовим дозволом Одіна!
— Пф-ф, як передбачувано, Савітрі!
— А що, здивуєш мене?
— Дивувати тебе — мета мого життя на наступні кілька років!
— Боги Тріад, скільки пафосу! А що ж ти робитимеш, коли минуть ці кілька років суцільного дивування Рендалл Савітрі?
Закс промовчав, проте на його губах блукала дивна усмішка.
Півтемрява, яку освітлювали лише тонкі свічки й гірлянди надвходом, здавалась Рен неймовірно красивою. Закс бавився з вогнем — гасив пучками свічку на їхньому столику, а потім запалював її знову, надаючи полум’ю іншого кольору.
— Буду вельми вдячна, якщо розповіси, що ми тут робимо, — зауважила Рен після третього тістечка і другої кави. — Не конкретно тут — а загалом. Я ж помітила, що куди б ми не потрапили, там неодмінно зима і свята. Збіг?
— Ти сильно розчаруєшся, якщо скажу, що на це є важливі причини? — Закові пальці тепер скручували серветку в трубочку, мовби йому ні миті не сиділося спокійно.
— Ніскільки, — безтурботно відказала Рен. — Я ж чудово знаю, що Закс Нортон пальцем об палець не вдарить, якщо не матиме на це вагомих, важливих і серйозних причин. То ти рятуєш світ чи що?
— Ні. Лише намагаюсь поєднувати приємне з корисним. А приємне, між іншим, це час із тобою.
— Мене більше цікавить корисне.
— Я в пошуках. Кожна наша мандрівка — це ще одна спроба. Та я не знаю, в якому світі мій пошук завершиться з успіхом.
— І що буде, коли ти знайдеш? — спитала Рен, проте Зак замовк.
Він довго-довго дивився на неї, і в цьому погляді ховалася відповідь — не буде їй відповіді. Бо є турбота, яка в словах, а є — яка в мовчанці, як казала Нікта. А Зак ось цей Нортон, скільки вона його знала, був певен, що мовчанка — найкращий вибір.
Хлопець замислено подивився на свічку, що майже зотліла, і змінив колір її полум’я на фіолетовий.
— Усе колись догорить, — прошепотів він раптом. — І я, і ти, Рендалл, і сонце над Академією, і сама Академія, і найважливіше стане наймізернішим, а крізь камінь проросте трава. Ти знаєш, що тоді зостанеться від наших бажань та бід?..
Запитання й напруга горіли в кармінних потемки очах. І Рен інстинктивно подалася вперед, навіть не опускаючи повік, бо вона не знала відповідей на ці питання, не знала відповіді на те, хто така богиня Савітрі, але знала, що коли її тепло може розтопити його тривогу, то вона так і вчинить. Після короткого поцілунку Закс швидко хитнувся назад і продовжив:
— А нічого. Не залишиться абсолютно нічого. І якщо пам’ятати про це, Рендалл, тоді легше приймати складні рішення.
— Якщо ти завжди користуєшся цим методом, — осміхнулася дівчина, — то я не дивуся, чому тебе вважають безцеремонним хамом.
— І я теж тебе достобіса обожнюю, — хижа посмішка освітила Закове лице. Але поза тим його задума нікуди не зникла, і навіть спроби віджартовуватися не приховували її.
Наступного разу, коли директорка покликала до себе Рен, Аматерасу мала дуже втомлений вигляд — утім, вона тепер майжезавжди мала такий вигляд, наче невидимі нитки висотували з неї енергію. Аматерасу опустила повіки, підкреслені в кутиках червоними тінями, і після вітання стиха попросила Рен описати їй трійцю незнайомців, які кілька тижнів — мовби вічність тому — забрали з собою Сета. Дівчина, підбадьорена шансом дізнатися правду, кинулася згадувати найменші деталі.
— Що ж, Савітрі, ви були праві. Це не аномалія, — хмикнула Аматерасу, коли оповідь закінчилася. — Скидається, до нас справді навідалися гості з тіньового боку. Я вже прийняла рішення розповісти студентам про наших сусідів, а вам пощастило перестріти їх першою.
— Підозрюю, що вони не дуже приємні сусіди? — дівчина несвідомо діткнулася волосся, обітнутого серпом Єріш.