«Хто ти, Савітрі?..» — спитав туман, перш ніж розтанути.
Розділ 7
Нікта каже «ні»
8060 рік 7 кроку Колеса Долі
До Свята Сонця залишались лічені дні, і хвилювання шурхотіло в повітрі. Свято! Випуск! Іспит! І… і що буде далі насправді, знали лише Герес із Гекатою.
Герес лежала на темно-вишневих подушках, котрі пропахли ароматами свічок, і то був рідкісний момент, коли велика богиня не переймалась тим, що про неї подумають.
— Пощастило, що ти на моєму боці, — пробурмотіла дівчина, коли вони проглянули всі деталі плану.
— Я на боці правди, — відказала Геката. — Згадай, коли ми вперше зустрілися, я відкрила тобі: у нас спільні цілі. Лиш Ама псує всю картину.
— Розкажеш більше? — Герес довірливо повернулась до подруги і поклала голову на руки. Горіхові очі виражали всі її думки так виразно, що іноді це було навіть смішно. Ображена на життя і весь світ, котрий так несправедливо прийняв її у своє лоно тоді, коли омріяний, виписаний їй Словами Зевс уже був цілковито у владі іншої, ох-ох.
Геката тріпнула кучерями.
— Це особиста справа. Мій друг надто захоплений Аматерасу. Вона йому життя зруйнувала, а він однаково мріє лише, щоб вона повернулась до нього. Я поклялася врятувати його.
— Захоплений Ама — то Одін, певна річ. Але — твій друг? — темні брови Герес ледь піднялись: Геката трималась на віддалі від усіх.
— Він здалеку, — вона махнула рукою, аби прогнати з-перед очей образ. Аби забути вугільне волосся, шкіру, що блідістю може перевершити лик місяця, тонкі губи, стиснуті в гіркому усміхові. Брат, котрий не може жити без сестри.
Геката закусила губу. Він був надто зайнятий стражданнями за далекою Аматерасу і ніколи не помічав її. І коли вона втекла з безпечної, рідної Академії, коли витратила море сил, щоб перейти границю, і ще більше, щоб змішатися з місцевими студентами, — це все мало привернути його увагу, але навіть тепер вона не була певна, що Цукійомі згадує могутню чаклунку Гекату. Та він згадає. Коли вона знищить Намисто, він згадає, що в цьому світі є ще хтось, крім його дорогоцінної сестри, хто вартий уваги.
— Показники слід записувати без найменшого відхилення від графіка. Кожну зміну — занотувати і в разі надзвичайної ситуації — передати напряму до директорки, першого заступника, професора стихійних сил або чергових… — голос професора Тота, монотонний і незвично суворий, відлунював від стін.
Три місяці спокою. Умовного спокою. Проте Рен не могла позбутись відчуття передгрозової задухи, яке переслідувало її весь час. Щонайменше тому, що про тіньовий бік офіційно розповіли — як і обіцяла Аматерасу. Ніхто більше не навідувався звідти, але новина про другу Академію сколихнула всіх щонайменше усвідомленням власної неунікальності й сумнівної всемогутності. Іншою причиною її гризот стала більша біда: вона, хоч як силкувалася, не могла більше вирощувати мрії. Варто було уявити бодай початок схеми чи торкнутися чужого бажання, як перед очима розпливалися плями крові, і худе тіло Бентен Акай здригалося останніми словами. І все сипалося Рен із рук.
— Звіти щодо стандартних прогнозів передавати мені або професорці Нут. Усе зрозуміло? — професор Тот окинув студентів поглядом, вишукуючи серед них тих, хто неуважно слухає або всім виглядом демонструє, що це надто складно. Проте таких не виявилось. — От і чудово!
Викладач клацнув пальцями — перед ним розгорнулася мапа, всипана вогнями. Вона скидалася на півпрозоре покривало, яке висить просто в повітрі й розкинулося на кілька метрів ушир та вздовж. Умовні позначки горіли ліхтариками жовтого, синього та білого кольорів, відзначаючи, де та що відбувається в околицях Академії. Тонкі пунктирні лінії прокреслювали теоретичний напрямок руху Вихорів та аномалій. Завихрення на карті збиралися складками, прогнозуючи загрози. Сама Академія вивищувалась як маленька модель, виткана з туману, а над найвищим шпилем оберталась крилата емблема, оточена блиском намиста, — те, на думку Рен, нагадувало імбирне желе, яким Зак пригостив її на минулому побаченні.
— Пане професоре, яка вірогідність похибок у прогнозах мапи? — спитала Діке, уважно розглядаючи кожен елемент, наче прагнула вкарбувати в пам’ять геть усе.
Врешті, це вона вміла чудово. Нехай розрізняти правду і брехню координаторці Рен тепер було не так легко, і вона вже не могла торкатися подій минулого, але феноменальна пам’ять її не покинула.