Амона в гурті не було.
Небажані гості з’явилися — всі разом, чотири постаті, — вони вийшли з Брами, і Брама натужно заскрипіла, ніби хтось тиснув на неї надто сильно, а тоді зім’ялася, мов то було не коване плетиво, а паперова витинанка.
Вони прийшли в білому, наче несли саме лише світло й добро. Браслети Сансари подзвонювали на різний лад. Рен зіщулилась від цього звуку, непрохано згадуючи, як вона минулого разу опинилась у владі Колеса Долі. Страх пробирався всередину, і дівчина майже могла побачити їх — ці хвилі, котрі проти волі впліталися в її світовідчуття і намертво сковували рухи. «Але я не мушу їм піддаватись», — повторила Рендалл собі кілька разів і подумки відрізала хвилі паніки потоками вітру, а тоді розвіяла. Наче допомогло.
— Дотримуйтеся церемоній, — нагадала Аматерасу.
І всі опустили голови, бо одне з перших правил стверджувало, що дивитися на Стовпів Всесвіту без їхнього дозволу заборонено. Директорка вклонилася до землі, і її чорне волосся розметалося на кам’яних плитах.
— Вітаємо вас в Академії богів, о великі Хранителі Всесвіту, — мовила Аматерасу так, як вимагала церемонія.
— Ви обдурили нас! — відрізав один з новоприбулих — високий і суворий, із сивиною над чолом. Його плащ оторочували срібні візерунки, які нагадували переплетені ланцюги (Рен бачила розмите відображення у воді, котра залила всю площу після того, як брила розтрощила фонтан). — Ви сховали в себе грішника і не видали його Колесові Долі!
— Ніхто не здатний обдурити хранителів найдавнішої мудрості, о великий Граде Богів, — найсмиреннішим своїм тоном мовила Аматерасу.
Проте тут дзвін розлігся в повітрі, й одна з фігур, чиє обличчя приховувала біла вуаль, вийшла наперед.
— Він тут, — мовила Сансара. — Тепер я чую його чітко, як ніколи. А це означає, що ви обдурили нас. І ось кара прийшла: ви всі помрете. Першим згорить грішник, котрий зневажив усі закони й тікав від справедливої покари надто довго. Амоне Діонісе, настав час відповісти за свій злочин. Ходи до мене, — останні слова Сансари звучали, мовби поклик до любого коханця.
Білі плями заворушились у свідомості Рен. І стерлись, оголюючи правду.
Вона вже приходила сюди, велика й милостива. «Мені потрібен Діоніс», — ось що вона сказала минулого разу.
Амон Діоніс.
Амон Діоніс, хто ж іще.
Амон усі прокляття на його голову Діоніс.
Чому раніше цього спогаду не було? Чому ні вона, ні інші студенти не знали, що Стовпи прийшли по Амона? Чому Амон мовчав про це завжди і вдавав, що нічого не трапилося? Рен гірко всміхнулась, розуміючи, що чергове знущання з її пам’яті, очевидно, викривило ці спогади, але зараз був явно не той момент, щоб заглиблюватись у деталі…
Аура Аматерасу сповнилася напруги, хоч директорка досі замітала косами землю в шанобливому поклоні, котрий мав тішити самолюбство гостей.
— Великі й милостиві Хранителі знають, як важливо для нас оберігати кожного студента…
— Що ти хочеш зробити, Аматерасу, перша Зірко Академії? — шепнув один з новоприбулих. — Думаєш викупити своє життя цими облудними словами?
— Ні, о велике Древо Десяти, — Аматерасу почала розгинатися з поклону, і маска покори спадала з її красивого лиця. — Та наші зірки варті майбутнього. Ніхто з присутніх тут не знав, що грішник — Діоніс. Ніхто не знав, що він ховається в наших стінах і в чому полягає його гріх. Ніхто, крім мене. Тому я згодна прийняти покару за те, що сховала його і приховала це від інших.
Стовпи мовчали кілька секунд, і за цей час Рен відчула себе скам’янілою під їхніми поглядами.
— Ми милостиві, — почала Сансара. — Тож подаруємо вам порятунок за чесне зізнання. Якщо видасте нам Амона Діоніса на заході сонця, тоді Великі Стовпи подарують життя кожному десятому студентові та всім кандидатам у Тріаду, які необхідні для виживання Академії. Це великий дар, директорко. Якщо ж ви вирішите знехтувати нашою милістю і переховуватимете грішника, тоді ніхто не виживе в Академії цієї ночі. Задля того, щоб відмежувати студентів від вашого згубного впливу та дати їм прийняти правильне рішення, жоден викладач не повинен брати участі в передачі Діоніса цього вечора. Про це подбає моя сила. І знайте: я чую грішника тут, тож якщо він спробує втекти — почую це теж.
— Дякуємо за вашу доброту, — відповіла Аматерасу з бездоганною ввічливістю. — Смиренно просимо дати час, щоб відшукати грішника й передати його для справедливого суду.
— Хай буде так. Час пішов, — прогримів голос того, кого директорка назвала Градом Богів.
Стовпи зникли, проте аура їхньої сили впала згори і, мов ударна хвиля, розтеклася в обважнілому повітрі.