Колесо Долі Сансара Іґґдрасіль. Град Богів Асґард Тіамат. Древо Десяти Олімпус Сефірот. Гора Вічності Вальгалла Меру. Імена, знайомі з підручників та лекцій, тепер гуготіли в голові неперервним потоком.
Час до заходу сонця тікав стрімко. По тому, як Стовпи виголосили свій вирок і зникли, студенти спершу зберігали глибоку мовчанку й не ворушились, а тоді всі одночасно вибухнули схвильованими розмовами. Аматерасу наказала нікому не покидати будівлю головного корпусу, а викладачів зібрала в себе.
— Думаю, нам є про що поговорити з Діонісом, — сказав Ньєрд, коли вони опинилися в коридорах Академії, переповнених студентами.
— На голову не налазить: Ама змусила всіх забути про це! Минулий прихід Сансари був через Діоніса!.. Вона щось вигадала і його не віддасть, — спохмурніла Нікта. — Не віддасть же!
— Піду до директорки, — прошелестів Ньєрд.
У повітрі довкола тремтіло збудження, а не страх. Рен відчувала, що стояти, схилившись у поклоні перед Стовпами, було набагато страшніше, ніж готуватись до вечірньої зустрічі з ними. Навіть якщо на перемогу нема надії. Це відчуття було неочікуваним, проте правильним.
«Хамсіне, знайди Амона!» — наказала Рен вітрові, який лоскотав її плечі, проте в цьому не було потреби. Діоніс сам наближався до гурту. І були в його рухах така легкість і впевненість, наче зовсім не смерть чекала попереду.
Нікта обхопила Амона руками і заховала обличчя в його помаранчевому светрі.
— Де ти був? — у голосі дівчини прозвучали істеричні ноти, наче всі туманні століття свого хаотичного життя вона шукала саме цього хлопця зі смарагдовими очима й кучерями, чорними, як рідна їй ніч.
— В Аматерасу, — відказав він тихо.
— Вона ж не хоче видати тебе? — Ніктині очі блукали обличчям друга в пошуках відповідей.
— Ти маєш що розповісти, — Ньєрд загрозливо виступив уперед, наче намірявся вдарити одногрупника. — А ми маємо право знати, за що нас усіх планують убити. Уже вдруге, як виявилося.
— Так, — Амон поклав руки на плечі Нікти й рішуче відсторонив її. — Ходімо кудись сядемо. І я розповім вам усе, що зараз важить.
— Мене звуть Діонісом, — мовив Амон. Важкі штори закривали вікна, і красиве обличчя бога вина підсвічували лиш енергетичні сфери, якими він бавився, запалюючи їх у долонях. — Теренс Діоніс — перше ім’я моє. Бог-п’яниця, бог розваг, бог-винороб. Якщо починати спочатку, то… Народився в заможній родині. Природно, був упевнений у своїй вищості ще до того, як згадав про божественну історію, — Амон опустив голову і продовжив тихше: — Світ, де я жив, переповнювали магія та дивовижні сили. Я з дитинства товаришував з вітрами, з духами землі й небес, — Амонів погляд став замріяним. — Уявіть безкраї поля. Безкра-аї поля, — він розкинув руки, — сонце торкається обрію — криваво-червоне і величезне, наче от-от розіб’ється. Лози в’ються, мов живі, і їхнє листя просвітлює проти сонця, а грона такі важкі, ніби торкнись — і відгукнуться глухим дзвоном, у якому переливається пісня дощу і неба, пісня першого танцю і свята врожаю, тремтіння зимових ночей і хлюпіт рівчаків, де русалки полощуть свої коси… — Хлопець замовк і втягнув повітря носом. — То був недарма світ див: виявилось, що сусіди наші — Колиски Стовпів, де спочивають душі. Від них усе довкола тихцем змінювалося — як кола по воді йдуть від кинутого каменя… Я був щасливцем — познайомився зі Стовпами. Мене зустріла Сансара. То була чергова її примха: знайти смертного і розважитись. Але — ось вам іронія — я виявився не простим смертним. І більше, я порушив закон: забрав собі ще одну душу, яка до того спала.
— Амон. Ти забрав із Колиски душу Амона! — здогадалася Рен.
— Так, — хлопець посміхнувся криво. — Амон-Ра, величний сонячний бог, попросив мене про допомогу, і я, як бовдур останній, погодився. Він дав мені свою силу, а я натомість підписався на найбільшу авантюру у своєму житті.
Закс заусміхався ширше.
— Щойно ми з Амоном домовилися, я втік з дому. Я тікав крізь різні світи — з допомогою своїх друзів-вітрів і унікальних навичок, — вів далі Амон, клацаючи пальцями. — І врешті потрапив до Академії, сподіваючись, що тут, серед безлічі божественних душ, мене не помітять Стовпи, що, безумовно прагнули моєї загибелі на той момент. Але коли ліміти почали знімати, то сили Діоніса й Амона засяяли, наче маяк. Я не міг покинути Академію, і Сансара знайшла мене…
— І вирішила принагідно знищити нас, — перебив Закс, повільно киваючи. — А я все думав, де бракує шматочків для цілісної картини. Коли це закінчиться, я планую натерти твою пику на дрібній тертці, щоб знав, як підставляти всіх. Але поки що треба вирішити, як розгребти ситуацію з найменшими втратами. Я так розумію, Ама тебе не видасть, так?