— Так, — погодився Амон. — Вона налаштована дуже рішуче.
— Налаштована на що? — поцікавилась Діке, розсуваючи штори.
— Померти. Вона зробить усе, щоби врятувати нас і померти. Ми з Аматерасу обговорили все. Ми зможемо перемогти. Якщо мій ризик виправдає себе.
— Ох, Діонісе, як добре, що я не одна, через кого на Академію точать зуби! — просяяла Нікта.
Амон знервовано провів пальцями по волоссю.
— Я мав задумку, як відвернути катастрофу з минулого, щоб виправдатись перед Стовпами за свій учинок. Дурний був задум, але так вийшло, що мій шанс використали інші. Ті, хто нічого не знав. Рен і Енліль, — хлопець тихо зітхнув, переводячи погляд на дівчину. — Ще дещо, про що ти повинна дізнатися зараз: Стовпи змогли прийти в Академію, бо ти відправилась у минуле з кандидатом до Тріади. Це й створило парадокс-лазівку. Я наївно вважав, що ця мандрівка не вплине ні на що. Але Ама розвіяла мої здогади.
— Отож вона вплинула, і дуже помітно, — дівчина втягнула повітря носом. Перед очима затанцювали темні кола.
— Мандрівка в минуле? — шелесткий голос Діке приховував краплю здивування. — Та сама, про яку говорила Бентен?..
— Це мав бути я. Мав відправитись у давні часи, зупинити богів, котрі спричинили руйнацію Намиста, і повернутися переможцем. Це мав бути мій «золотий квиток», щоб вимолити прощення у Стовпів і завершити все це, — пояснив хлопець швидко. — Проте я геть не врахував, що змінювати минуле не можна. Тому навіть на краще, що склалось по-іншому. Та поза тим, я підвів Амона і вас усіх.
— Отже, це моя провина, — відсторонено відповіла Рен. — Тепер зрозуміло, що хотіла зробити Бентен. Від чого застерігала Медея. Я принесу всім загибель.
— Савітрі! — Закс прикрикнув на неї. — Якщо ми зараз почнемо шукати помилки минулого і звинувачувати себе чи одне одного, то краще вже лягти й померти, не чекаючи, доки Стовпи відберуть кожного десятого.
— Згодна. Пропоную витратити час на речі, котрі зараз актуальні, — Діке сплеснула в долоні. — Діонісе, у вас із директоркою є ідеї щодо того, як викрутитись?
— Так. Передусім треба потягти час. Зосередити сили так, щоб студенти змогли вистояти трохи… — Амон схрестив руки на грудях. — Стовпи можуть пригашувати божественні сили, тому найдієвіший варіант — зібрати всю енергію в одну-дві хвилі атаки. Це може якщо не похитнути їх, то принаймні трохи вивести з рівноваги. До того ж вони люблять пафосно побалакати, перед тим як знищувати грішників. Будемо вірити, що це спрацює… Бо якщо ні, то Амон мені не пробачить.
— Я доволі багато читав про душі богів, — відказав Зіґфрід, поправляючи окуляри. — Про злиття душ, які рідко, та все ж трапляються. Сказано, що, коли будь-яка з душ протестує проти цього, йде жорстке відторгнення. Та коли я дивлюся на тебе, то бачу, що Амон і Діоніс не проти товариства одне одного.
— Годі сентиментів. Ти так і не розповів, що саме потрібно зробити, — зауважив Закс.
— Ще не час.
— Амоне… час є зараз. Можливо, ми не доживемо до ранку, — втрутилася Рен. — Адіті й Енліль не сильно поступаються Тріадам минулого, які вже чинили спротив. Ми можемо використати їхню силу, і самі теж щось можемо.
— Не забувайте про мене! — озвалась Нікта. — Якщо вивільню хаотичні сили, то не думаю, що Стовпи зможуть зі мною легко розібратися.
— Зможуть, — похитав головою Амон. — Сили Хаосу на них майже не діють, бо вони — втілення гармонії. Я не певен, як це працює, але вони, кохана, це як багато Нікт Ромі — тільки з силами, абсолютно протилежними твоїй.
— Пхе, — дівчина зітхнула. — Хаос існував задовго до Гармонії, я певна, що зможу себе круто проявити!
— Боги Тріади, боги Тріади… — повторив Закс, смикаючи браслет на зап’ясті, а тоді підвів погляд на Рен.
Вона усміхнулася.
— Що, Заку?
— Нічого. Раптово подумав: нас обіцяють знищити, а ти стоїш тут і усміхаєшся до мене.
— Це погано? — звела брови дівчина. — Я ще можу сумувати, бо Стовпи проникли сюди через мене. Але це нічого не змінить. Тепер я чудово пригадую, як намагалась розказати про все Аматерасу після повернення від Сансари, але директорка підтерла нам з Енлілем пам’ять і позбавила шансу розповісти про лазівку, бо навіщось прикривала Діоніса.
— Навіть якби Аматерасу дізналася раніше, то це вже нічого не змінило б. Усе одно Стовпи прийшли б. Усе одно я не мав би куди втекти. Тож нічого не змінилось… — осміхнувся Амон.