Після зустрічі «зникальників» Рен не була певна, що хоче бачити свою координаторку. Медея переконувала, що Діке все добре відомо і вона просто грає роль помічниці новенької, доки ту теж не спіткає «синдром зникнення». А ще там був Амон. Він, щоправда, зазирнув лише на хвилинку: розпитав у Медеї про плановану втечу та пригостився печивом, якого напекла чорнявка і яке виявилося смачнющим.
Сон геть не йшов, тож Рен прониділа до ранку в одній з аудиторій, де знайшлися які-не-які м’які крісла. Щойно сіре світло вкрадливо заповзло із вікна, дівчина вирішила, що час обдумати все на свіжому повітрі. Вона обігнула головний корпус і вийшла до невеликого подвір’я, оточеного сіро-білими гуртожитками.
Не встигла Рен дістатися до білих лавок, які так і вабили до себе, як із дверей гуртожитку виринула тінь. За інших обставин дівчина проігнорувала б ще одну безсонну душу, ось тільки душа ця виявилася її координаторкою. Діке рішучими кроками перетнула подвір’я і, не помітивши Рен, яка вже сховалася за стіною живоплоту, вгніздилася на лавку та розгорнула книгу.
Рен не хотіла підслуховувати, проте Діке швидко-швидко читала вголос, мовби повторювала молитву.
— …потенційно найсильніший. Доброзичливий, поміркований, надійний в організаційних питаннях, уникає компаній. Товаришує лише з Адіті Агні. Медея Надаль. Короткі чорні кучері, іноді носить золотий обідок на чолі. Товаришує з Тессом, Дітріхом, Астарте й Ашторет. Характер неврівноважений, любить погрози. Можливо, вивчає чорну магію і застосовує тіньові сили — непідтверджена інформація. Кандидатка на зникнення…
Рівний і тихий голос Діке лився, як повновода ріка. Без заминок, без пауз. Вона справді знала про групу ризику.
— …Савітрі. — Рен почула своє ж ім’я і прислухалася. — Темно-каштанове волосся, неохайне, очі темні теж, примітна річ — у правому вусі довгаста сережка — відзнака мрієростів. Нова студентка, котра пропустила початок навчання через аварію. Успіхи лише у вирощуванні мрій, яке вивчала раніше. Спокійна, допитлива, часом уперта. Кандидатка на зникнення. Сет Морт. Примітна річ — волосся із сивими пасмами…
— Діке, твій голос, — прошепотіла Рен, стрімко наближаючись до координаторки. — Як ти так навчилась?
— Так — це як? — Та озирнулася на неї і якщо й здивувалася, то не видала цього.
— «Кандидатка на зникнення». Ти кажеш це без жодних емоцій. Мовби «небо синє» або «вчора був дощ».
— Бо це факт. Кандидат, колір неба і дощ — це все факти.
— Дощ і зникнення людини?
— Савітрі… — глибоко зітхнула координаторка, мовби щойно пригадала, як її звуть. — Що ти робиш тут так рано?
— А ти?
— Читаю свої особисті записи у вільний час.
— Звучить як досьє на тутешніх студентів. Своєрідне це захоплення — вивчати їх у час, коли всі воліють спати, — роздратування заполонило Рен, котру й без того дивувала відстороненість Діке. — ти знаєш про зникальників, а я — ні?
— Бо це не те, що треба знати всім, — координаторці завжди вдавалося говорити тоном, який обтинав усі заперечення при корені.
— Тож мені не треба знати, що я можу померти від незрозумілого «синдрому»?
— Саме так. Ти мене спершу діймала допитами, чи не померла в тій аварії, а тепер визнала себе живою і вже боїшся смерті?
— Я просто хочу… додому.
— Шляху туди немає, — відкарбувала Діке. — Цей світ — інший. Відділений від твого рідного прірвою, якої не здолати. А тепер залиш мене саму. Маю важливу роботу.
— Так-так. Звичайно. Як скажете, координаторко, — Рен притисла долоні до розпашілих щік, щоб увібрати холод власних пальців і згасити внутрішній вогонь.
Вона відступила назад — крок, другий, третій… А тоді рвонула геть із такою швидкістю, що скоро серце застукотіло в горлі. Внутрішній голос бубонів щось заспокійливе, проте дослухатися до його порад хотілося в останню чергу. Адже Діке знала все, знала — і мовчала. Холодно позирала з висоти свого гордого зросту, запевняла, що на всі відповіді — свій час, а потай, отже, була в курсі, що нема для Рендалл Савітрі тут ніякого часу. І відповідей нема. Тільки шлях до загибелі.
— Я з вами, — шепнула Рен до Медеї, коли зустріла її того ж дня.
Зникальниця вдоволено всміхнулася. Вона хоч і викликала острах, зате не ховалася за маскою байдужості. Та й Амон мав тікати зі зникальниками. А поруч із Амоном куди легше вірилося в хороше. Його імені дівчина не пригадувала в списку кандидатів, але що ж — вона чудово розуміла бажання вшитися звідси. І нарешті усвідомила, чому її одногрупників так дивувало, що з ними Рендалл Савітрі. Адже ніхто більше — ні нахабний Закс, ні холодні Діке та Ньєрд, ні іронічна Нікта — не належали до когорти приречених.