Розділ 7
Тікай і не озирайся
Під час наступної зустрічі зникальників Медея частувала всіх цукерками власного приготування. Смакуючи темним шоколадом з медовою начинкою, Рен намагалася дізнатися більше деталей майбутньої авантюри. Авантюра ставала щодень привабливішою в її очах. Адже викладачі жодних поблажок до нової студентки не виявляли, а Діта й Одін ще й повсякчас шпикали Рен за слабкість і провали, мовби вважали: що більше принизиш студента, то краще він проявить себе наступного разу.
— Є лазівка, — пояснила Медея, — яку ми зможемо відкрити, щоб назавжди вирватися з цих стін.
— Тоді чому ж ви досі тут? — Питання напрошувалося саме собою.
Рен здалося, що Тесс напружився, але його подруга говорила м’яко й спокійно, як і до того:
— Нам хотілося зібрати якомога більше людей. Дочекатися всіх зникальників із цього випуску, щоб кожен мав змогу приєднатися. До всього, ще є умова, щоб відкрити ту лазівку. Якщо учасників більше, то все стане простішим… Ще цукерочку?
— Мені, мені! — Коротко стрижена білявка потягнулась по шоколад.
— Ну й мені тоді, — Рен узяла з коробки круглу цукерку й одразу ж відчула її п’янкий аромат.
— Отже, умова… — почала Медея вкрадливим тоном.
За хвилину Рен зрозуміла, що єдиний варіант — це негайно встати і вийти. Умова для втечі їй геть не сподобалась. Але всі інші зникальники, які уважно прислухалися до слів очільниці, не здавались ні здивованими, ні наляканими, хоч хтось один з-поміж них не зможе скористатися лазівкою. Вони спокійно та весело перешіптувались, наче зграйка підлітків в очікуванні шкільної поїздки. Рен незчулася, як у неї в руці опинилася ще одна цукерка Медеї. Вона задумано надкусила шоколад і підперла голову руками, вслухаючись у розмови довкола.
А може, все не настільки погано. Ніхто не висловлював протесту. Медея так щиро розповідала про все, так упевнено. Шкода тільки, що Амон сьогодні не прийшов. Ох, Амоне… Шоколад танув у роті, залишаючи по собі гіркуватий присмак. Рен устигла пофантазувати про те, як смакував би Діонісів поцілунок, проте її розбирала млість. Ще й перед внутрішнім зором, як на зло, вимальовувалися не смарагдові очі одногрупника, а чіпкий погляд рубінових камінців, якими позирав на світ довговолосий чоловік із вази в коридорі.
Ранок Брюнгільди Ньєрд почався, як звично, з подорожі до кабінету директорки. У порожніх коридорах, які від ранкового світла здавались дуже холодними, була своя чарівність: ні шелесту сторінок, ні тупотіння кроків, ні дзвону слів. У цей час Брюн пронизливо відчувала, що десь народжується новий день і повільно та обережно в повній, лункій тиші просочується крізь шибки всередину. Він залягає сонячними плямами на мозаїчній підлозі і кам’яних плитах, вимальовує тіні на статуях, зблискує на мідних ручках дверей і лаковому покритті паркетів. Іноді вона вірила, що кожен новий день приноситьнові кольори, змиваючи світанкові мжичку та сірість. Але насправді кольори просто спали, заколисані в нічній темряві…
Ще здалеку Брюн почула розмову — чи радше суперечку. Пані Аматерасу та її перший заступник Одін чогось не поділили. Брюн знала, що незворушна зовні директорка насправді вельми запальна, тож її ранкові суперечки з Одіном ні краплі не дивували втаємничених. Поки дівчина наблизилась — а рухатись треба було дуже обережно через захисні щити — двері кабінету вже відчинилися.
— …Передусім нам знадобиться наш дорогий стихійник! — заявила Аматерасу й бадьоро підштовхнула вдвічі вищого заступника до виходу.
Зі збудженого вигляду директорки не скидалося, що суперечка негативно вплинула на будь-чий настрій. Ця Аматерасу нагадувала Брюн Ама-мі з розповідей Інанни — першу студентку-жінку, яку прийняли в Академію ще в часи, коли її головою був Крон Осс. Хранителька Намиста нечасто щось розповідала, але коли вже починала, то її історії здавались просто неймовірними. Хоча б та оповідь, що ось ця сувора директорка колись завиграшки стрибала з вікон посеред занять, аби зустрітись із сердечним другом!.. Брюн нечутно захихотіла і підпливла ближче.
— Я зв’яжусь із Торареєм, — промовив Одін, розтираючи золотий перстень на вказівному пальці.
— Чудово! Передай, що нам бракувало його, тож ми вже укріплюємо стіни в тренувальному корпусі.