Одногрупниця успішно втекла, а хлопець сів у крісло, яке відрізало шлях до виходу, та занурився в читання «Теорії навігації між об’єктами Намиста». На богів ця навігація йому здалась, якщо Намисто зруйноване, — дівчина не мала ні зеленого поняття.
Нитки — або ж зв’язки між усіма світами — знищили кілька століть тому під час так званого Кривавого Випуску. Рен не знала деталей цієї трагедії, проте вона вже вивчила, що саме через руйнацію Намиста жодне божество за межами Академії не могло покинути свого світу. І навіть страшенно могутні викладачі не могли вибратися зі свого вимушеного дому. Подейкували, що Нитки, котрі об’єднували Намисто, мають відновлюватися по з’яві нових світів. Проте наразі жодного достовірного факту відновлення не зафіксували. Коли Рен починала багато про це думати, в неї неодмінно боліла голова.
Після виконання нескінченних тестів з історії вона почала зиркати на годинник. Час до зустрічі ще був, але дівчина хотіла позбутися компанії раніше.
Тут, на її превеликий подив, Закс стрельнув очима поверх книги й заявив:
— Можна подумати, я тебе відпущу з тими зникальниками.
Від здивування дівчина кілька секунд не могла нічого сказати і тільки зиркала в нахабні червонясті очі.
— У мене багато інформації, і, заради порога Тартару, не намагайся зараз зробити з мене дурня, — безтурботно повідомив Нортон і заклав руки за голову.
І тут Рен спаленіла. Він, нахаба цей, надто сумлінний та вмілий, не мав втручатися в її план. Не мав знати про те, що вона прагне кинути все і втекти звідси. Він не мав викрити її справжню, відверту слабкість. Тільки не він.
Дівчина, обпалена соромом, різко згорнула книгу з тестами і пірнула під стіл, а вибравшись із іншого боку, дременула до дверей.
— Якщо ти така вперта, тоді я просто піду слідом, — Закс наздогнав її в коридорі.
— Не втручайся, будь ласка. Я обіцяла не розповідати нікому.
— А я сам здогадався, — хлопець ішов поруч із нею — спершу повз аудиторії, тоді сходами донизу і напівтемним коридором, який освітлювали подекуди сфери з енергією, почеплені на стінах.
— Це що — Діоніс розповів? — вирішила Рен.
— А він теж дахом поїхав? — здивування в голосі Закса не скидалося на вдаване.
Сходи вели донизу, у ще глибшу темряву. Енергетичні сфери на стінах стали з’являтись рідше.
Дівчина не могла зрозуміти, чого їй хочеться більше: щоб раптовий супутник покинув її тут чи щоб він ішов далі. Проте Закс Нортон не залишив їй вибору: його швидкі кроки шарпалися по кам’яній долівці зовсім поруч, і збавляти темп він, схоже, не збирався.
— Чому ти впевнена, що це взагалі можливо? — порушив тишу хлопець. — Втеча…
— Я ні в чому не впевнена. Крім того, що мені тут не місце. Жити хочеться, а не зникати. О, а ще виявилося, що я не з цього світу.
— Я теж не з цього світу — то й що? Тут узагалі немає з цього світу. Це нормально.
— І ти не боїшся померти?
— А хто сказав, що зникнути — це ?
— Маєш контраргументи?
— Ні, просто думки.
Рен намагалася роздивитись у темряві кінець коридору. Розмова з Нортоном позбавляла її душевної рівноваги. Як і завжди, в принципі.
— І взагалі, ти наче божилася виростити мою мрію. Забула вже? Чи мрієрости здаються, щойно побачать перепону? Розчаровуєш, Савітрі.
Згадка про нездійснену мрію вколола її гордість, але Рен заглушила це відчуття.
— Як тебе послухати, то я взагалі суцільне розчарування, хирлячка і горе ходяче.
— Так. Але це ще не причина виздихувати, — хмикнув Закс.
— Сьогодні загине тільки хтось один, — огризнулася дівчина і тут же пошкодувала про сказане, бо хлопець шарпнув її за плече.
— Ти розумієш, що тільки-но сказала?
— Вона все чудово розуміє, — глухий голос позаду виринув з темряви разом із тінню власника. Рука Закса ковзнула по плечу Рен — та за мить одногрупник важко повалився їй до ніг.
— Привіт, Савітрі! — З темряви випливла Медея, кутаючись в улюблене пальто.
Тінь, яка оглушила Закса, виявилась Тессом.
— Мабуть, Діоніс нас здав, — шепнув голова зникальників. — Падло дводушне.
У вузькому коридорі, який перегороджували двоє студентів, не залишалося шляхів до відступу. Дівчина змусила себе вгамувати нерви і хотіла була присісти біля Закса, щоб упевнитися, що він не поранився, проте рука Медеї лягла на її плече.
— Ми просто захищаємо нашу таємницю, Савітрі. Його не має тут бути. Не хвилюйся, це лише непритомність.