Рен хотіла заперечити, вирватись, але м’який голос Медеї сповивав її, як саван, сковував рухи, паралізував думки. Так, це ж лише непритомність. Це лише нахаба Закс Нортон. Ну хто він їй? Ніхто.
— Ходімо, Рендалл, — двоє студентів підштовхнули її вперед, і вона підкорилася, відчуваючи, як м’яка тиша влягається там, де перед тим вирували схвильовані думки.
Попереду коридор різко розширювався і виводив у велику круглу залу. Попри розміри зали, стеля нависала занадто низько, навіюючи відчуття постійного тиску. Усередині вже чекали знайомі і незнайомі Рен студенти-зникальники й перешіптувалися: хто збуджено, а хто насторожено.
— Панове, сьогодні ми нарешті повернемось до нормального життя! — замість привітання гукнула Медея, і всі погляди звернулися до неї.
«Я втечу звідси. Я ніколи не зникну. Житиму спокійно, щасливо і довго», — Рен спробувала ці слова на смак, але вони вже не мали попередньої магії.
Переступивши поріг, вона відчула, що весь запал кудись зникає. Туман у голові почав вивітрюватись, і натомість тепер там кружляла одна думка: «Боги, що за дурню тут затіяли?» Амона серед студентів не було. Десь позаду в коридорі — непритомний Закс Нортон. Боги, та вони на Нортона. Може, він узагалі лежить там і кров’ю спливає. А вона, Рендалл трясця Савітрі, завиграшки підкорилася й пішла сюди. Мовби…
«Мовби тобі це навіяли», — відповів внутрішній голос.
Медея тим часом вийшла до центру зали, де здіймалося підвищення, і дістала з кишені пальта книгу.
— Тут є все! — гучно заявила вона. — Кожен крок, який відкриє шлях. Жодної брехні більше, жодних правил цього проклятого місця. Адже кожен із нас вартий життя, хай що б вони казали. А зараз ми оберемо жертву, яка допоможе…
— Не допоможе! — різкий вигук від входу примусив усіх відірвати погляди від Медеї.
Рен могла і не повертаючись сказати, кому належить голос.
— О боги-боги, сміх та й годі! Ніщо вам не допоможе, недоумки! — зі звичною насмішкою прохрипів Закс Нортон.
Він спирався рукою на стіну. Чоло заливала кров, до лиця прилипло руде волосся. Та попри це вигляд у хлопця був неймовірно вдоволений.
— Не втручайся, Нортоне! — голос Медеї враз втратив солодкі ноти. — Це не твоя справа.
— Моя, моя, — примирливо заперечив хлопець і кивнув у бік Рен. — По-перше, онде моя одногрупниця. По-друге, у тебе в руках . Давай її сюди й припиняй цю комедію. Вже. — Тінь усмішки сповзла із Заксового лиця.
— Заспокойся, Нортоне, — дівчина недбало помахала в повітрі тонким зшитком паперу. — Савітрі сама здатна вирішити, що їй робити. А стосовно книги, то візьмеш собі в бібліотеці інший примірник.
Закс обперся на стіну, склав руки на грудях і напрочуд серйозним тоном почав пояснювати, мовби мав весь час у світі:
— Ця книга існує в єдиному примірнику — це рукопис, якщо ти ще не помітила, Надаль. І це я приніс її до Академії. У книзі написано про те, як можна відкрити перехід в інший світ. Необхідно дотримуватися деяких правил і принести жертву. Якою мав стати один з вас — я розумію весь задум. Правильно?
— Саме так, — кивнула Медея. — Якщо думаєш, що відкриєш комусь істину, то знай, що всі прийшли сюди з власної волі.
— Щиро сумніваюся, — хмикнув Закс. — Але річ навіть не в цьому. Навіть якщо ви вб’єте когось — вашу жертву… До речі, вже придумали, як це зробити? Задушите чи встромите ніж у серце? В когось є досвід у вбивствах, покидьки? Ви взагалі усвідомлюєте, що таке перервати чиєсь життя? Чи стараєтеся про це не думати, сподіваючись, що жереб випаде на когось іншого? І зробить це теж хтось інший?
— Заткнися, Нортоне, — прогуркотіла Медея і спустилася з підвищення.
— Ні. Бо всі потенційні вбивці мають знати: ви не ступите ні кроку за межі Академії. Вам не втекти. Є умова, яку автор не вписав у книгу, бо не думав, що вона потрапить не в ті руки. Автор, бачте, розумом не вельми відзначався… Скористатись переходом можуть . Не студенти. Не кандидати в Тріаду. А ті, хто склав випускні іспити та осягнув свою силу повністю. Не ви, йолопи.
Шепіт студентів довкола розгорявся.
— Ти блефуєш, — тихо, впевнено відповіла Медея. — Навіть коли книга твоя, Нортоне, ти міг вигадати це, аби лише… аби посміятися з нас! Але тобі не зрозуміти того, що відчуває зникальник! Ти — один із найсильніших студентів!
— Гей, послухайте краще себе! — Закс проігнорував слова Медеї та шум юрби і прикипів поглядом до Рен. — Мене пограбували, потім розбили голову, а тепер збираються вбити когось із тут присутніх, щоб припуститися ще однієї помилки. Вдумайтеся в ці слова. Вдумайтеся, що ви плануєте зробити. І розходьтеся, заради Стовпів, спати, бо гірше буде… Медеє, мою річ, — Закс простягнув руку. — Давай. Сюди.