Зникальниця, що повільно рухалася через залу, раптово пожбурила відкриту книгу просто в обличчя Закса. Мить — і дівчина опинилася за спиною Рен. Холодна сталь впилася в шкіру, теплий струмочок збіг униз по шиї.
Рен, мов заворожена, опустила погляд, щоб побачити, як на синій блузці розквітають плями крові. Її крові.
— Медеє! — втрутився Тесс. — Ми так не домовлялись!
— Нам потрібна жертва, любий, потрібна… Хтось хоче замінити її?
Ніхто не озивався.
— Тобі ж відомо: це нічого не дасть, — повільно відповів Закс. — Переходу не буде. Ти помреш, Медеє. Не зникнеш. Ти просто помреш. І згубиш усіх.
— Я не вірю тобі! — прошипіла чорнявка. Її смоляні очі звузились. — Ти брешеш. Усі мені брешуть. Одна лише вчителька знає правду. Лише вона турбується про мене.
— Я кажу правду. Ти це знаєш.
— Геть звідси. Бо я її вб’ю. Уб’ю твою безцінну одногрупницю.
— На богів, Надаль. Мене цим не залякати.
— Медеє, спокійно! — гаркнув Тесс.
— Не наближайся! Я спокійна! — Медея втиснула лезо в шию Рен сильніше. — Ти брешеш, — цвиркнула вона до Закса. — Я житиму щасливо! Усі ми житимемо!
— З чужою кров’ю на руках? — у голосі хлопця двигтів убивчий спокій. — Це те, що тобі радить твоя безцінна вчителька?
— А знаєш, як я люблю кров?.. Головне втекти. Я зроблю це. Я вже вбивала раніше, Нортоне. Я вбила власних дітей.
— То була не ти. Минула — але не нинішня. У тебе, трясця, навіть немає дітей!.. Медеє, опусти ножа. Ти не повинна повторювати цей шлях.
— Повинна! — вискнула вона, і Рен відчула, як лезо тремтить — здригається рука, що його тримає. — Повинна!
— Божечки, повинна чи ні — то неоднозначне питання, але ти, дівонько, однаково не зможеш утекти! — озвався дзвінкий голос.
— Хто тут? — ошаліло озирнулася Медея, не випускаючи кинджала з рук.
Тінь, обрамлена хвилями блакитних кіс, проявилася прямісінько навпроти чорнявки і сяйнула найбезтурботнішою усмішкою, яка ніяк не личила до ситуації та рівня напруги. Утім, помітивши Брюн, заціпеніли, здавалось, усі — Рен не могла поворухнутися, та відчувала це в тиші, що запала довкола.
— Я — примара, з якою вам страх як суворо заборонили спілкуватися.
— Що тобі потрібно? — прошипіла Медея, але навіть якщо її й шокувала прилюдна з’ява Брюнгільди, то це жодним чином не вплинуло на лезо біля горла Рен.
— Допомогти. Бо я була як ти: навчалася тут колись і прочитала книгу. Іншу книгу, але там теж ішлося про втечу. Знаєш, мене тоді дуже сильно поранили. Прямісінько в серце. Тож я повірила, що втеча стане рятунком… — Дівчинка замовкла, мовби збиралась із силами. — Одного разу в госпіталі Академії лежала та, яка завинила. Руйнівниця моєї мрії. Я була певна, що вона помре. Я жадала цього. І тоді подумала — чому б не допомогти? Чому б не зробити її жертвою? Для втечі.
Рен забула про теплу цівку на власній шиї. Вона вже не раз думала про історію Брюн, але й помислити не могла, що в минулому ця дзвінкоголоса дівчинка хотіла когось насправді позбавити життя.
— Отож я вирішила, що позбудуся винуватиці моїх бід. Але коли зважилася на це… — Примара заплющила очі, наче не хотіла бачити того, що відкривали їй власні спогади. — Моє тіло згоріло, моя душа була пошматована, а всі, хто дізнає´ться про мій гріх, як-от ви зараз, ніколи більше не можуть мене ні чути, ні бачити. Я проклята.
— Ти брешеш, — процідила Медея. — Брешеш, як і всі тут.
Брюн сумно осміхнулася.
— Дійсно, живі завжди брешуть. А я — лишень божевільна тінь. Усі мої причини вводити в оману загинули того ж дня, що і справжня я…
— Хто була та дівчина? — шепнула Рен. — Та, якій ти хотіла помститися.
Примара не встигла відповісти. Умить усе застигло — чи то Рен здалося, що все застигло, і вона не могла навіть вдихнути, хоч скільки силкувалася. Впала темрява — густа, непроглядна, моторошна, особливо посеред цієї підвальної зали, де ні вікна, ні виходу до світла. Вона клекотіла гнівом, обіцянкою помсти, обіцянкою затягти й не повернути, ніколи-ніколи, нізащо-нізащо. У темряві було щось.
Шурхіт майнув повз вухо Рен.
Удар — і темрява зникла, і світ зірвався з місця.
Пальці Медеї зіслизнули, ніж вирвався з них і задзвенів по кам’яній підлозі. Закс зірвався вперед, ногою відкинув зброю під стіну і відштовхнув Медею від Рен. Чорнявка повалилася на одне коліно. Вона притискала руку до чола. На підлогу капотіла кров. Ноги Рен дрижали. Плечі Рен дрижали. Від падіння врятували Заксові руки, що схопили за плечі. Червоні очі горіли, як два маяки. Одногрупник струсонув Рен і гиркнув щось, аби привести її до тями.