— Гаразд, — випалила Рен. — Допоможи мені з проникненнями. Щоб на практиці не виникало проблем.
— Звернися до Ромі. Вона найчастіше бувала Духом, а Зіґ — Серцем. Він завжди добре виконував цю роль, це тільки нещодавні приколи вибили його з колії. А я простий Меч, груба сила атаки.
— Нікта й порадила мені тебе. Як найкращого, — збрехала Рен і поспіхом додала: — Та й усі кажуть, що ти бездоганно знаєш теорію і з практикою ніколи не підводив. А мені — з мізерними навичками — потрібно, щоб поруч був той, хто зможе пояснити все та підстрахувати в разі чого. Звичайно, я сподіваюся, що все мине вдало, проте сам розумієш: проникнення — то завжди непевність і несподіванки.
— Слова дилетантки. Якщо ти всерйоз хочеш досягти чогось, то забудь слово «непевність».
— Я щиро постараюся.
— Гаразд, тоді можна спробувати, — милосердні ноти пробились у Заксовому тоні, й Рен потупилася, щоб він не побачив її стримуваної усмішки: надто вже вдоволеним стало обличчя одногрупника після того, як вона назвала його «найкращим».
— То з чого почнемо? — натхненно спитала Рен.
— З пошуку порожньої аудиторії, де нас ніхто не потривожить… Що ще тобі критично треба наздоганяти? — поцікавився Закс із погано прихованим інтересом.
— На Одіна — геть усе, бо я в цьому світотворенні взагалі не петраю. Нут, бо історії просто надто багато. А ще ж Тот і його нескінченні проблеми вигаданих світів! Я певна лише щодо занять Лакшмі, але справу мрієростів мені не ставлять у розклад майже ніколи, мовляв — це я вже й так засвоїла…
— Якщо днями пробігатимеш у бібліотеці, я пораджу кілька посібників, — тон Нортона виказував, як насправді тому подобається щось пояснювати. — Щоб ти знала, Одін любить валити списками літератури, з яких дійсно корисні три-чотири джерела, а інші — точно те саме, тільки з нагромадженням наукових термінів. А Тот геть не ладнає з теорією, і доводиться все самотужки шукати. Щастя, що ти ще Керна не бачила…
Одногрупник говорив і говорив, аура довкола нього повнилася невидимими для ока іскрами, але Рен відчувала їх. Їх — і вдоволення від відкриття дня: очі Закса Нортона здатні усміхатися не лише з нищівною іронією.
За словами Закса, в проникненні не було нічого страшного чи важкого. На біду, поняття «страшне» чи «важке» в його розумінні і в розумінні Рен значно різнилися.
— Дуальне проникнення майже не використовують, — повчальним тоном пояснив хлопець, закасуючи рукави сорочки. — Самостійно вельми важко внести зміни у свідомість іншої людини — не варто й намагатися. Однак це добре тренування. Якщо хочеш осягнути роль Серця, то мусиш зосередитися на контролі емоцій. Моїх і власних. Готова?
Дівчина кивнула й замружила очі, коли кімната вислизнула з її поля зору, поступаючись темряві. Чорноту де-не-де проривали червоні спалахи, мовби далека гроза тремтіла на обрії.
Рен обхопила себе руками, пригадуючи, як минулого разу вона розтеклась у цій пітьмі й ледь не загубилась. Емоції зашкалювали. Вони озивалися фізичними відчуттями, виплітаючи довкола холод і тепло, поколювання в пальцях і біль у сонячному сплетінні. Накотилося запаморочення, але голос Закса повернув до тями:
— Ану тримайся!
Вона спробувала видивитися щось у темряві, в образах, які ковзали повз і не давали шансу зачепитись за певну думку.
— І де хоч найменший контроль?
— Я стараюсь.
Дівчина зціпила зуби, але запаморочення не минало. Спробувала подумати про щось спокійне — про водне плесо, про небо над полем, про ритмічне стукотіння дощу об шибку.
Круговерть емоцій ледь угамувалась, і Рен, яка вперто нагадувала собі, що вона — Рендалл Савітрі, цілісна та справжня, пірнула вперед, де темрява відкривала студений, не прихований нічим Заксів страх.
Страх ховав під собою образ — чи то спогад. Спершу Рен вихопила поглядом золотаве волосся, сліпуче й жаске, тоді такі самі очі, залиті розпаленим світлом. Очі, в які не можна зазирати.
«Я знаю, що ти шукаєш», — гуготіло всередині, гуготіло довкола, гуготіло, здавлюючи і розпластуючи, прибиваючи до землі й розкришуючи на уламки.
Зблиснуло.
Обличчя хлопця, обрамлене сліпучим сяйвом.
Зблиснуло.
Обличчя могутнього чоловіка, помережане візерунком зморшок.
Те саме обличчя.
«Я дам тобі все і заберу все», — гуготіння сильнішало.
Зблиснуло.
Чорні намистини посипалися додолу.
Різкий ривок вихопив Рен із потоку видив. Дівчина на мить заплющила очі й отямилася вже в аудиторії. Зрозуміла, що розпласталася на підлозі. Очі пекло, мовби вона намагалася дивитися на сонце. Руки досі тремтіли від страху, а зверху нависало роздратоване обличчя Закса.