— Це важко помітити, поки він постійно засідає в бібліотеці чи сперечається з викладачами, — відповіла її супутниця, Баст, перебираючи місяцеподібні намистини на своїх браслетах.
На колінах Баст згорнулося чорне кошеня — одне з тих, які всюди переслідували мініатюрну чорнявку і неодноразово спричиняли Одінові прокляття про Йотунгейм, коли пробиралися на лекції разом зі своєю «покровителькою» та починали муркотіти під час професорових пояснень.
— Дівчатонька, а ви ж із ним гарно знайомі? — Бірюзові очі повернулися до Нікти й Рен. — Який він?
— А тобі нащо? — Ромі посміхнулася, передчуваючи забаву.
— Можливо, захочу його собі. Тож побудьте щирими подружками й розкажіть мені, чи воно того варте. — Мідне волосся сколихнулося знову, коли студентка схилила голову набік, зиркаючи на Закса.
Рен не сподобались ані цей погляд, ані слова студентки. Мовби та вірила, що сама-одна вирішити — і справді отримати Нортона. Рен неодноразово чула й читала в підручниках про вплив божественних душ на свої втілення, про безмірну погорду, бажання керувати іншими та почуття власної вищості, що проривались у поведінці декотрих студентів. І, попри це знання, хотілося відказати щось різке й гостре.
Та Нікта випередила.
— Називати щирою подружкою, Нефтідо, ризиковано. Хоч і не більш ризиковано, ніж дивитись у бік Нортона. Та якщо вагаєшся, чи воно того варте, то певна річ, що ні. Коли варте — не вагаються.
— Дякую за пораду. — Вуста Нефтіди торкнула усмішка, але бірюзові очі похолоднішали, наче їх затягло кригою, і студентка відвернулася до Баст, яка бавилась із кошеням, тицяючи йому під носа свій сріблистий браслет.
Амон тим часом зістрибнув зі столу і став розливати вино в численні келихи, кухлі, горнятка і склянки. Темне й густе, воно неквапом лилося з вузького горла, а від самого тільки аромату можна було сп’яніти ще до першого ковтка.
— Амоне, ти нам потрібен тут і негайно! — Нікта заклично помахала другові.
— Мої любі, я сьогодні виключно Діоніс, — хлопець наповнив їхні келихи й принагідно цмокнув Нікту в щоку, спричинивши шквал спротиву.
— Обережно, не пролий вино, любове моя. Бо пошкодуєш про це, як і про деякі інші рішення, — підморгнув хлопець, рухаючись до Нефтіди та Баст.
— А що означає — «виключно Діоніс»? — поцікавилась Рен, розглядаючи темне вино, яке переливалося в келиху. Які це рішення і чому Амон зве Нікту своєю любов’ю, вона вирішила не запитувати, оскільки й сама чула від нього переважно «люба Рендалл» чи «сонце моє».
— А Стовпи його знають! — смикнула плечима дівчинка і підняла свій келих. — Ну, за нас!
Рен зробила ковточок. Тієї ж миті всередині розлилося тепло, кольори пояскравішали, а на язику затанцювали вогонь і щось солодкаво-корицеве, як рулети до зимових свят. З наступним ковтком ожив довкола запах трави й квітів перед коледжем, порожніх вранішніх коридорів і першого снігу. Третій ковток приніс відчуття шорсткого пледа на плечах. Наступний ковток переніс її в саме серце великого вогнища, яке зовсім не обпікало, хоча дівчина достеменно чула, як тріскають у ньому тонкі гілки.
З вогню її вихопила рука Нікти. Дівчинка широко всміхалась і, мабуть, щойно здійснила таку ж неймовірну подорож.
— О боги, яке неповторне вино! — видихнула Рен, відчуваючи й на своєму обличчі блукання усмішки.
— Ага, воно майже таке ж круте, як какао на шоколаді з полуничними зефірками й карамеллю. То що ти бачила? — золотаві очі зазирнули в її обличчя.
— Багато всього. Спогади з коледжу і… і багато полум’я. А ти?
— О, це було наче світло, світло, світло, в якому зовсім нема темряви. І як сік яблук. І як Зіґфрід. Загалом щось неймовірно прекрасне, — Нікта обхопила Рен обома руками і стиснула в обіймах. — О-ось таке прекрасне! Ще?
Тож вони підійшли до Діоніса. І він радо наповнив їхні келихи. І дивні сни-видіння-мрії знову ввірвались у свідомість, примушуючи забути про час. А Діоніс усміхався широко й радісно, і здавалось, що тонкий вінець із виноградного листя та важких грон пригинає його кучері, мов знак давньої коронації чи символ іще давнішого бога, який сидить на краю прірви, сміється, зачерпує життя прозорим кришталевим келихом і п’є його до дна, мружачи смарагдові очі від задоволення, і темне вино стікає з його вуст, і в цілому світі зовсім-зовсім немає смутку…
Коли видіння розвіялися, Рен озирнулася — студенти в аудиторії зараз здавались найщасливішими людьми у світі.
— Він нечасто таке влаштовує, — розповіла Нікта, коли теж опритомніла.