— Знаю, — раптом погодився Закс. — Я чув, що Керн раніше викладав зцілення, адже то його профіль. Проте потім захопився якоюсь філософією про «полюби ближнього свого», і все це переросло в новий предмет, через який ми всі страждаємо. А щодо нашого завдання, то я помітив, що тобі теж не в кайф. Аура в тебе промовиста — це навіть допомогло.
— Яким, заради богів, чином?
— Раніше, до твого приходу, на парах Керна партнери завжди завдавали болю зі спокоєм усередині, з твердим усвідомленням, що так треба. Адже вони — майбутні боги, бла-бла-бла. А я не міг це терпіти. Оцю бездумну покору такій… Стовпи б його забрали! Цей Діан несповна розуму! — Закс гнівно втягнув носом повітря й посміхнувся. — А сьогодні вперше… У тебе була така аура, ніби тобі боляче. Ніби ти вважаєш, що це — занадто. Неправильно. Тупо.
— Приблизно так я і вважаю, — погодилася Рен, знайшла Заксову щойно зламану руку та легенько стиснула його пальці. Він відповів на потиск.
Розділ 10
Ловець блискавок
— Друзяко, то як успіхи з нашою мрієростою?
— Ніяк. Вона, про мене, таки бездарна. Суцільне розчарування.
— А про мене, то рано робити висновки. Продовжуй спостерігати.
— Послухай, воно тобі треба? Мене задовбало гаяти час.
— Так. І забуваєш найважливіше: увесь твій час — у моїх руках.
— Не бачу сенсу ускладнювати все якимись мрієростами. У нас є угода — цього тобі не досить?
— Ні.
— А коли я відмовлюся?
— Не варто перевіряти.
— Ідемо на природу! — випалила Нікта Ромі з ентузіазмом, якого вистачило б на трьох, щойно зачула про нову вигадку професорки Діти, яка повсякчас змушувала їх спілкуватися між собою на практичних, бо то вкрай важливо для вселенської гармонії. Або ж викладачка-красуня хотіла компенсувати студентам моральні травми після занять у Діана Керна.
— Я пас. Бібліотека.
— Ми й так там майже оселилися, Нортоне! Не враховується! — вигукнула Нікта і з надією на підтримку зиркнула на Зіґфріда й Рен.
— Згоден, — Зіґ поправив окуляри і кивнув за вікно. — Сонячна погода не сприяє навчальному процесу в цих затхлих стінах.
— Отож-бо, пікнік!
— А можна запросити людей і з інших груп? — поцікавився Амон.
— Ні, Діонісе, — повідомив глава групи. — Цього разу виключно внутрішньогрупова інтеграція. Так вимагає професорка Діта.
— Ох, Амон переживає, що йому не буде з ким .
Хлопець уважно подивився на міднокосу студентку, а тоді раптово обійняв її за плечі і змовницьки шепнув:
— О, Нікс, якщо тобі захочеться різноманіття, то знай, що я завжди радий інтегруватись у твоє коло спілкування…
— Діонісе, — Зіґфрід зосереджено протер скельця окулярів. — Руки геть, або ж я викличу тебе на дуель. І вб’ю.
— Ти не зробиш цього зі своїм давнім другом!
Зіґфрід підняв одну руку і видихнув:
Ґрамр
Повітря над його головою завирувало, обсипаючи іскрами.
— Припиніть, — втрутилася Діке. — Діонісе, можеш вирішувати свої особисті проблеми згодом. Зіґфріде, жодної холодної зброї в бібліотеці. Ньєрд — голова групи, останнє слово за ним.
Нік тихо кашлянув:
— Дякую, Діке. Хто за похід на природу?
Рен, Зіґфрід і Нікта підняли руки, остання — обидві. Після секундного вагання до них приєднався й Амон.
— Залишилось обрати час і…
— І випивку!
— …і повідомити професорку Діту.
— Давай так, — Амон поклав руку на Ньєрдове плече, — на тобі — Діта, на мені — випивка. І всі будуть задоволені!
Групове заняття — або ж пікнік — ішло гарно до моменту, як зайшлося про сіль: Нікта повставала проти того, щоб солити овочі.
Рен нипала в пошуках вільних тарілок, але в них уже очікували на свій час канапки з сирами, щойно зняті з вогню сосиски зі спеціями, помідори, присипані зеленню, чорний хліб з родзинками та горіхами, гірка сухариків у приправах, тонкі хлібці, оливки, салат від Діке, який, за її словами, містив шість соусів, і липке підтале морозиво, яке кольоровою калюжею розповзалося по тарілці, але ніхто не поспішав його їсти, доки Амон, якого саме відправили в найближчу крамницю, не принесе серветок.
— Ні, вільних тарілок нема, — оголосила Нікта. — Давай покладемо сіль окремо, і хто захоче, зможе всипати її собі сам.