— А от і ні! — Над дівчатами зависла тінь, що за мить обернулась Амоном — із пивом в обох руках, кишенях і навіть за поясом. Рен вважала вміння розчинятися в будь-якій тіні й мандрувати на незнаному споді світу дуже корисним, бо так швидше долати великі відстані. На жаль, то була суто Діонісова, єдина у своєму роді навичка. Зараз хлопець мав засапаний та розпашілий вигляд, але й це додавало його обличчю принадності.
— Це нераціонально! — випалив чорнявець, опускаючись на траву. — Фу-ух… Ото набігався! Ну, кохана Нікс, чому я повинен виконувати додаткову дію?
— Бо прагнеш додаткового компонента! — Нікта присіла навпочіпки біля Амона, наче збиралася вирішити всесвітньо важливе питання або ж їй просто хотілося задерикувато з ним сперечатися. Рен ставила на друге.
— Не згоден! — Хлопець поставив пиво на землю і видобув з внутрішньої кишені три пакети серветок.
— Слу-ухай… — очі Ромі загрозливо звузились, проте вона не договорила, бо пакет з овочами раптом здійнявся в повітря і поплив геть, а за ним — і пакетик солі.
Зіґфрід єдиний з-поміж них володів умінням переміщувати предмети, та й то лише дрібні, тож це була його рук справа. Закс, який сидів поруч на гілці дерева, спостерігав та усміхався аж до моменту, коли золотоока дівчинка поцілила йому в чоло куснем помідора. Рен підозрювала, що та цілила в Зіґфріда, але він устиг не тільки піймати пакет з овочами, але й ухилитися від її атаки з раптовою зграбністю.
Закс мовчки зістрибнув з дерева.
— Битва пітьми і полум’я! — загорлав Амон. — Рятуйтеся хто може!
Внутрішній голос підказував Рен, що, очевидно, молоді боги в дитинстві не набавились, тож відчайдушно відриваються тепер. На щастя, з-за дерев вийшли Діке з Ньєрдом. Вони ходили по дрова для вогнища. Судячи з того, скільки часу це потребувало, найближчі придатні дрова знайшлися десь у паралельному світі.
Закс саме знавісніло стирав помідорну кров з лиця. Нікта застигла з оберемком шкурок від бананів, Амон узявся підкидати у вогонь дрібні галузки, вдаючи цілковиту непричетність.
— Ви дуже вчасно. Ще можете врятувати їжу, бо ці всі, здається, намірилися використати її як бойові припаси, — зізнався Зіґфрід, який обіймав тарілку з бутербродами з таким виглядом, наче був готовий віддати за неї життя.
— Завдання Діти — вивчення чогось нового про одногрупників, а не масовий психоз, — оголосив Ньєрд, ігноруючи повідомлення про продуктове свавілля. — Тому посідайте всі і, заради дев’яти світів, не соромте своїх імен.
— Про Діонісові смаки ми вже дізналися, то можна побавитися в питання-відповіді, — запропонувала Нікта і потяглася по оливки.
— Я пас, я сплю, — Закс спритно вибрався назад на дерево і влаштувався на нижній гілці.
Ньєрд присів біля вогню і вкинув туди кілька гілок.
— Хто почне?
— Чому б не я! — Амон потер підборіддя і повернувся до Зіґфріда, який приземлився поруч. — От завжди було цікаво: скільки тобі років?
— Двадцять три, — Зіґ відкусив канапку з безпосереднім виглядом і переможно подивився на сусіда, на голову вищого. — І два місяці.
Нікта захихотіла, наче щось кумедне спало їй на думку. Діоніс здавався збитим з пантелику.
— Ама казала, що в Академію найчастіше приходять, коли лишень перейдуть межу підлітковості. Ось під двадцятку, як я.
— Ми з Нікс тут із дитинства.
— Та щоб мені човен Ра втопився! То ти найстарший у нашій тусі?
— Я тут найстарший, — пошепки втрутився Ньєрд, але Амона цікавив лише Зіґфрід.
— І не почуваєш, що між вами з Нікс — нездоланна прірва її юності?
— Амоне, ти б не ставив цього питання, якби знав, скільки мені.
Усі запитально подивилися на Нікту, проте вона лише широко всміхнулась і не відповіла, а натомість повернулася до Рен:
— Що ти відчуваєш, коли вирощуєш чужу мрію?
У голові тієї майнуло безліч відповідей: від гордості й вдоволення до замилування. Але жодна з них не містила й дрібки цього відчуття, коли складаються елементи схеми, і твій внутрішній вогонь, і глибинні бажання когось іншого…
— Перемогу, — мовила Рен після коротких роздумів. — Коли все вдається, я відчуваю перемогу.
Нікта нічого не відказала. Рендалл не заготувала питання, тож повернулася до глави й запримітила, що його окуляри зсунуті на кінчик носа.
— Ньєрде, а ти справді погано бачиш?
— Підловила, — він зняв тонку оправу, яка приховувала срібний погляд. — Чесно кажучи, не люблю прямого зорового контакту, та й мій колір очей багатьох дивує, — він обернувся до сусідки: — Діке, а тобі подобаються хлопці в окулярах?