— Ага, а в Амона тоді — безлімітна привабливість в очах осіб протилежної статі!
— А Ньєрд?
— О, у Ньєрда, безперечно, безлімітний пофігізм, — засміявся хлопець і підвівся з лавки. — Гаразд, відчалюватиму на Керна!
— Дякую! Щасти.
Приємне відчуття, що життя кращає, виникло, щойно дівчина закинула сумку на плече. Але заразом підкралася тривожна думка: щось повинне статися на противагу гарному моментові. Та Рен вирішила, що вигадувати проблеми в Академії немає сенсу. Бо ж сьогодні ти думаєш, що вже готовий до кінця світу, а завтра тобі ламають руки в ім’я любові, і ти розумієш, що нічого не розумієш…
Рен відсиділа одну-єдину лекцію з історії, а потім вирішила влаштувати собі вихідний від бібліотеки і рушила прямісінько додому в передчутті вечора з чаєм, печивом і спогляданням зоряного неба. Та одразу за Брамою, яка зробила їй комплімент щодо сяйва в очах, дівчина наткнулася на Діоніса.
— Чарівна Рендалл, дозвольте поцікавитися, чи ви сьогодні вільні? — Амон був у своєму репертуарі і, здається, в пречудовому настрої.
— А у вас є якісь цікаві пропозиції?
— Є одна. Поговорити в затишнішому місці. Наприклад, за чашечкою кави з апельсиновою цедрою. Я пригощаю.
— Бачиш, усе просто. Ти лише повториш історію — та й по всьому… — оксамитовий голос Амона і його темно-зелені очі створювали таку магічну атмосферу, що Рен одразу ж хотілося погодитись на будь-яку авантюру. Та вона усвідомлювала, що саме цього від неї одногрупник і хоче, тому спробувала абстрагуватися від його напрочуд магнетичного впливу, затишку кав’ярні та аромату кави з цедрою, якою чорнявець поспішив пригостити.
Дівчина відкинулася на спинку м’якого крісла і прокрутила в голові їхню розмову. Послуга, про яку попросив Амон, здивувала, що й казати. Проте друг запевняв, що жодної небезпеки нема. І все ж… «Ти просто повинна прикинутися Медеєю!» Рен пирхнула. Прикинутися Медеєю і піти з Амоном на «ділову зустріч» — оце й усе. Хлопець переконував, що його «партнер» має передати дещо дуже важливе, але натомість побалакати з Медеєю про спробу зникальників утекти. Та покликати справжню Надаль, котра звіялася бозна-куди, поки мала вільний місяць, Амон, природно, не міг. І перенести зустріч не мав змоги.
— Я згодна, — врешті видихнула Рен, переборовши сумнів.
Бо їй украй хотілося зменшити кількість несказаного між нею і цим завжди усміхненим студентом. А ось і шанс!
Перевтілення в Медею потребувало мізер часу: виявилося, в Амона хороші знайомі всюди. Спершу він зазирнув до крихітного магазину одягу й підібрав для Рен плащ, оторочений чорним хутром. Вершина несмаку, зате схожа на те пальто, яке часто носила Медея. Потім «любоньки» (так їх звав хлопець) із салону краси закрутили волосся дівчини у дрібні кучері, попередньо пофарбувавши його в чорне. Любоньки запевнили, що темна барва зійде після миття. Незвичні кучері лізли в очі, лоскотали шию і зачіпались за сережку з крейдою.
Діоніс заспокійливо пояснив, що його «партнер» зроду не бачив Медеї та має лише туманне уявлення про її зовнішність.
Коли вони дісталися до місця зустрічі — непримітного бару в підвалі старого дому, — надворі вже сутеніло. Заклад такого штибу аж ніяк не скидався на місце, де зустрічаються «ділові партнери», та Рен вирішила, що пізно відступати.
У залі було порожньо, лише кілька відвідувачів цокалися біля барної стійки. Низька стеля нависала перехрестями дерев’яних балок, круглі світильники сіяли мляве світло, тому кожен столик нагадував окремий острівець у морі півтемряви. У глибині здіймалася стіна з порожніх пляшок, за котрою ховався самотиною невеличкий столик. Над ним схилилася фігура незнайомця.
— А ось і ми! — повідомив Амон, щойно вони з Рен-Медеєю наблизились.
Незнайомець різко підхопився з крісла, відкинув капюшон і привітав їх широкою усмішкою.
— Діонісе, прокляття пелехате, скільки літ, скільки зим!
Чоловік виявився високим і плечистим. Він належав до того щасливого типу людей, вік яких важко визначити на око, хоч і розумієш, що вони вже не молоді. Проте ентузіазм, яким горіли темні очі, натякав на те, що новий знайомець не знає втоми від життя. Він недбало кинув плащ на спинку крісла, палко обійняв Амона, а тоді повернувся до Рен.
— То ось яка ти, бунтівна колхідська царівно! А я — просто мандрівник. Та якщо передаси привіт Гекаті, буду вельми вдячний!
Чоловік струсонув руку дівчини і широким жестом запросив до столу. Сам він за мить підірвався, наче сів на гарячу сковорідку, і полетів до барної стійки, ледь не перевернувши на ходу кілька стільців.