— Хто це, на богів, такий? — дівчина спостерігала, як чоловік весело щось розповідав гуртові з випивкою і гучно реготав, поплескуючи по вичовганій сотнями рук стільниці.
— Він зветься Істориком, — нервово відказав хлопець. — Хтось на кшталт колекціонера історій.
Чоловік уже наближався до них із трьома загрозливо великими кухлями пінистого пива, яке ризикувало пролитися від його швидкої ходи.
— То що, почнемо? — сказав він, щойно приземлився.
— Почнемо… — Рендалл глибоко вдихнула і спробувала оживити в голові події тієї ночі, коли Медея ледь не зарізала її задля втечі з Академії.
На час розповіді Історик зовсім притих. Він не торкався свого напою і невідривно слідкував за Рен, усміхаючись самими очима. Але розповідь добігла кінця, а з нею — й Історикова мовчанка.
Чоловік одразу ж оживився і повернувся до Амона:
— Не будемо гаяти часу! Твою частину виконано сповна, Діонісе. Моя черга.
Він клацнув пальцями й дістав з кишені жилетки невеликий чорний пакет. І простягнув його хлопцеві.
Амон з інтересом позирнув на згорток, а тоді обережно взяв його до рук — наче щось дуже небезпечне і дороге водночас. А що так воно і є, Рен ні миті не сумнівалась.
— Я думав, воно буде автентичнішим, — зауважив хлопець.
— Та пощо тобі це? Важелезні амфори й ковані скрині геть непрактичні. А потрібен ефект, а не гарна обгортка.
— Так, безперечно, — Амон сховав згорток у кишеню свого піджака і помітно розслабився. — Як мені змусити його спрацювати?
— Ось тут заковика… Якщо вірити довгостроковому прогнозу, то ти отримаєш прокляття Колеса Долі після наступного ліміту. Воно й допоможе активувати мій дарунок. Неприємний шлях, але тільки в найвищих є сили, еквівалентні тим, що ти шукаєш.
— Ризиковано… Та нічого не вдієш, ставки зроблено. Ще одне прокляття мені нічим не завадить.
— Атож. Якщо твій задум вдасться, то розкажеш мені захопливу історію! — підбадьорливо всміхнувся Історик, і Рен зненацька вирішила, що йому багато-багато років.
— То коли? — спитав чоловік про щось, відоме лише Діонісові.
— Після третього ліміту, не раніше.
— Гаразд. Нехай тобі пощастить. Дотепер же щастило… А вам дякую за чудову та правдиву історію, принцесо Савітрі! — життєлюбна усмішка залила обличчя нового знайомого.
Амонове лице застигло.
— То… то ти помітив?
— Хвилині на третій, — зізнався Історик і гучно зареготав. — Діонісе, я ж тебе як облупленого знаю! Але Рендалл розповіла щирісіньку правду, тож усе гаразд… — він повернувся до Рен і стишеним голосом додав: — От що я, принцесо, пораджу: якщо збудешся Діоніса, то позбавиш вашу Академію низки неймовірних проблем. У нього є потенціал — особливий потенціал — руйнувати спокій навколо себе!
— У нас усіх є такий потенціал, — відповіла дівчина. — Інакше ми б не потрапили до Академії.
Вона невідривно дивилася в очі навпроти — в осердя інтересу, який не здавався їй більше ані теплим, ані доброзичливим. Що стоїть за обличчям чоловіка, який напівжартома радить позбутись Амона?..
— Прошу вибачення, якщо здався вам різким, — чемно відказав співрозмовник. — Я уважно записуватиму вашу історію, принцесо.
У тиші, яку порушував лише дзенькіт кухлів, він накинув плащ, закрив обличчя каптуром і швидко розчинився в сутінках.
— Не хочеш нічого мені розповісти? — Рен повернулась до Амона.
— Хочу, — кивнув хлопець і вдихнув так глибоко, наче збирався зізнатись у страшних гріхах.
Він дивився на Рен із тим самим відчаєм, який вона бачила вже одного разу — після невдалої втечі зникальників. Однак тепер Амон пересилив внутрішню темряву, подався вперед і — рвучко, міцно-міцно, як обіймають, хапаючись за останній рятунок, тонку ниточку над прірвою, обхопив Рен обома руками. І видихнув:
— Дякую тобі.
Розповісти щось про свої таємничі справи хлопець пообіцяв завтра ж. Та наступного дня він не з’явився на заняттях. А що Амон не жив у гуртожитку, то Рен і не знала, куди він міг завіятися.
Минуло ще кілька днів, і директорка оголосила важливий збір.
Переповнений внутрішній двір Академії шалено нагадував Рен про її першу практику. Щоправда, тепер вона почувалася в цьому натовпі куди звичніше. Краєм ока дівчина помітила Медею, яка вже повернулась і зараз шепотіла щось на вухо Тессові. Біля них зібралось кілька зникальників — не схоже, що після злощасної ночі Медея втратила свій вплив на потенційних жертв синдрому. Рен невесело замислилася, що тепер доведеться знову вчитися з особою, котра ледь не перерізала їй горло. Вона заправила за вуха незвично темне волосся — фарба після перевтілення в Медею ще остаточно не вимилась — і прислухалась до слів директорки.