— Просимо досередини! — Бальдр жестом запросив Рен, Нікту та Діке заходити. Хлопець зустрічав усіх гостей разом з тендітною білявкою. Рен пригадала, що ту звали Нанною.
Діке схилила голову у вітанні. Нікта нагадувань не потребувала: вона видивилася когось і рвонула вперед, покинувши одногрупниць.
Довкруж зали, попід стінами, тягнулися столи із солодощами, фруктами й напоями, які тонули в морі квітів, котрі розквітали просто на скатертинах, — достеменно Дітина ідея. Хоч музика вже лилась у повітрі, танцювати ніхто не поспішав, очікуючи на офіційний початок вечора. Студенти, незвично перевтілені до сьогоднішньої ночі, спілкувалися, гуляючи між колонами.
— Я покину тебе. Маємо обговорити питання щодо групових занять, — Діке провела поглядом довготелесу постать Ньєрда і впевнено попрямувала до нього.
— О, звичайно, — пробурмотіла Рен навздогін, хоча насправді їй не хотілося лишатись на самоті — в такі миті здавалося, що кожен твій крок чи погляд на очах в усіх, кожен рух стає недоладним і хтось за спиною вже сміється.
Дівчина притулилася в затінку біля колони, на якій величні боги змагалися зі страхітливими почварами, і окинула залу поглядом. Неподалік майнули чорні кучері Амона — хлопець зацікавлено досліджував столик із винами й перемовлявся з Баст. Діке шепотіла щось на вухо Нікові — він кивав на всі її слова. Постать координаторки обіймали темні шовки, які на диво гармоніювали з синім костюмом Ньєрда, мовби вони разом обирали собі святкову одіж. А може, так і було.
Нікта віддалік щебетала з гуртом дівчат, з яких Рен упізнала лише Фрігг Дін. Міднокоса одногрупниця про щось заливалась, а осяйні сфери кружляли довкола, ніби причаровані її сміхом.
Та раптом музика стихла.
— Студенти! — голос Аматерасу пролунав від підвищення. — У вашому житті було і буде ще багато свят. Ви гідно здолали частину шляху. Цей шлях важкий і сповнений небезпек. Але саме тому потрібно святкувати. Радіти за себе та за інших. Ніколи не опускати рук. Адже ви боги Академії. Пам’ятайте це щохвилини, в найглибшій пітьмі та на роздоріжжях, пам’ятайте про свій внутрішній вогонь, навіть коли світ довкола хоче його згасити. І ви переможете… — директорка глибоко вдихнула, наче збиралась із силами, і повела далі: — Тепер же привітаймо наших почесних гостей та послів миру — Мойр, великих Хранительок гармонії, Володарок Доль, Трьох Гостей — Лахесіс, Атропос та Клото!
Після слів Аматерасу всі покинули свої справи та наблизились до входу, формуючи живий коридор. Зацікавлені обличчя виглядали появу таємничих гостей. Рендалл хотіла і собі протиснутися вперед, але Нікта, яка швидко виринула з юрби, смикнула її за руку і майже силоміць потягла за собою.
— Нікс?
— Цить! — шикнула дівчинка. — Тобі нема чого там стовбичити.
Діке підпливла до них саме вчасно — арка на вході затремтіла, розмиваючи контури кам’яної кладки.
— Перехід… — видихнула Нікта, все ще стискаючи руку Рен.
— Вони ж не можуть відкрити тут перехід.
Попри сумнівні успіхи на заняттях з історії Академії, Рендалл завчила, що доки знищені зв’язки між світами не відновляться, жодні ходи не зможуть їх з’єднати. І все ж височенна арка дрібно тремтіла, а за нею замість коридору виднілось сіро-сизе марево, схоже на туман, який от-от збирався закипіти.
— Вони можуть, — Діке зацікавлено спостерігала за метаморфозами порталу.
— Вони єдині можуть, бо живуть за межами того всесвіття, що його об’єднували Нитки, — додала Нікта напружено. — Але тільки в день свята. Бо ця мандрівка відбирає чимало сил. А дами вони тендітні.
— Усе гаразд, Нікс? — Рендалл спробувала вивільнити зап’ястя, але тонкі пальці стискали його мертвою хваткою.
— Більш-менш, — кивнула дівчинка, невідривно стежачи за входом.
Сон увірвався в думки Рен напрочуд яскравим видивом, і вона враз пригадала ту аудиторію, і пляму на Зіґфрідовій спині, і ридання Нікти, і кров, яка…