— Дивіться, — Діке примружила очі.
Сиза стіна завирувала, і з неї випливли три фігури. Туман спадав із них, наче саван, оголюючи білосніжні плащі, густо помережані вишивкою. Фігури рухались так синхронно, що Рен була вирішила, ніби в неї троїться в очах. Не скидаючи капюшонів, вони повільно рушили через залу, і кожного, хто стояв перед очима гостей, пронизували колючі погляди, заховані в пітьмі каптурів, і кожен відчував на собі крижані руки смерті, незворотної та близької, що навіть душі гордих богів заходилися трепетом від цього примарного доторку.
Мойри пропливли повз Діке, Рен і Нікту, не черкнувши їх поглядами, бо дівчата стояли позаду.
Пальці Нікти врешті розтиснулися, та її серце стукотіло так дико, наче піймана в сильце пташка.
Поки гості йшли через залу, на всіх упало заціпеніння. Але щойно Мойри наблизились до помосту викладачів та обмінялись церемонними вітаннями з Аматерасу, півсон розвіявся. Студентський натовп зашелестів розмовами, розгорілося світло, музика погучнішала, туман розтанув, і арка дверей знов обернулася каменем.
Після моторошних гостей до зали ввійшли викладачі: спершу — Одін та Лакшмі, за ними — Тот і Нут. Пропливла Діта під руку з Торареєм — професорка витримала достатню паузу, щоб усі встигли помилуватися її кораловою сукнею. Тоді зазирнув Діан Керн, який помітно шкутильгав і роззирався з розгубленістю, явно не звичний до таких свят. Дівчину, яка супроводжувала професора, Рен жодного разу не бачила в Академії. На шиї незнайомки СВІТу не було, отож — не студентка. Закривала урочисту процесію пара найкращих — Адіті Агні та Енліль.
Кожен крок Адіті здавався граційним, мовби вона вже йде в танець. Чорняве волосся, схоплене на потилиці вигадливими вузлами, спадало до пояса. З плеча спускалася шаль. На зап’ястях поблискували браслети, на вухах — найвигадливіші сережки. Яскраво-червона сукня, вкрита золотим шиттям, навіювала асоціації з одіжжю Аматерасу — кілька студентів за спиною Рен шепотілися, що Зірка відкрито мітить на місце керівництва.
Зірка, яка цілковито затьмарила свого супутника, променисто всміхнулася до викладачів і пірнула поміж студентів. На свято вона теж прийшла босоніж.
— І куди це ми задивились? — Нікта з жартівливою підозрою смикнула за рукав.
— Нікуди, — Рен відірвалася від споглядання ніг Адіті.
— О, звісно! Чарівні Енлілеві очі!.. А де Закса носить, до речі? — Нікта звелася навшпиньки, виглядаючи одногрупника в юрбі, проте Діке виявилася швидшою:
— Отам, — вона вказала рукою праворуч, — з Діонісом балакає.
Рендалл без особливих старань помітила вогненно-руде волосся Нортона. Хоча вона звела їхнє спілкування до мінімуму, тепер серце по-зрадницьки пропустило удар, а внутрішній голос не міг не оцінити, як Заксові личить чорний фрак. І срібляста жилетка. І акуратно — наскільки це можливо — зв’язане у хвіст волосся…
«Як твої репетиції, Савітрі? Амон казав, що ви наполегливо готувалися до сьогоднішнього вечора», — Нортонів голос у голові пролунав тихо. Дівчина звела брови: не очікувала, що шляхи для обміну думками відкриють сьогодні. Проте, вочевидь, надто багато різномастих сил влились у створення бальної зали, а де спліталося багато сил — там і неймовірні речі вдавалися завиграшки.
«З чого б це тебе цікавило, Нортоне?»
«Зараз побачиш».
Музика погучнішала, й на середину зали випливли перші пари. Закс щось сказав Амонові і цілеспрямовано рушив до дівчат.
— Щасти! — Нікта легенько поплескала Рен по плечу, непомильно визначивши, хто опиниться в полі уваги одногрупника.
— І не сутулься… — шепнула Діке.
Рен собі вирішила, що коли почує бодай один знущальний коментар від Закса, то заліпить йому ляпаса, і на цьому все. Та коли хлопець наблизився, на його обличчі світилася лише стримана усмішка. Він повільно вклонився, не зводячи погляду з Рен, і, випроставшись, спитав:
— Рендалл, чи подаруєш мені честь першим пересвідчитись у твоїх танцювальних успіхах?
Вона кивнула і впевнено взяла його простягнуту руку, мимоволі тішачись тим, що Закс Нортон уперше назвав її на ім’я.
Крок-крок-поворот.
— Цікаво, чи ми так танцюватимемо і на випускному балу… — Рен спробувала почати розмову, бо мовчанка в танці видавалась їй неприродною.
— Ні, — Заксова усмішка променилася теплом. — На випускному ми нап’ємось Амонового вина так, щоб нічого не пам’ятати, а після того переспимо на письмовому столі Одіна.
— Як варіант.
— Ти згодна? — права брова хлопця сіпнулась угору.