«Лахесіс відмотує, Атропос відміряє, Клото відрізає…» — слова, прочитані в якомусь підручнику, задзвеніли у свідомості Рен, навіюючи острах перед трьома постатями у вишитих плащах.
— Нема потреби нагадувати. Ми знаємо правила, бо ж укладали їх разом із вашими попередниками, — прошелестіли Мойри. — У нашій владі дати вам настанову, у вашій — прийняти її чи ні. Ми не перерізатимемо ниток життя — ви самі зробите це. Інакше Академія не витримає — ніхто не витримає натиску первородної темряви.
З цими словами трійця послів чинно рушила до виходу, де вже вирував сизий портал. Мертва тиша супроводжувала їхні кроки. Остання з Мойр озирнулася:
— Знайте — ще до світанку Нікта Ромі помре. Ви самі вб’єте її. Або… або, директорко Аматерасу, від Академії не залишиться нічого, крім кривавого попелища. Знову.
На кінчиках її пальців майнули срібні голки — і зникли. Мойра, напнувши каптура, розчинилась у сизому тумані слідом за двома іншими.
Гості пішли.
Коли розтанув портал, Нікта все ще стояла в центрі зали, поруч із Адіті та Аматерасу. Ті говорили до неї, дівчинка відповідала. Рен не чула нічого, переборюючи відчуття крижаного холоду, яке підступило до неї, і тонка сукня не рятувала.
— Студенти! — гримнула директорка. — Зберігайте спокій і…
Аматерасу перебив надривний скрик.
Нікта непомильно зрозуміла, хто кричить: Зіґфрід скорчився на мозаїчній підлозі. Його пальці конвульсивно шарпали плити, а з грудей випиналася довжелезна срібна голка-лезо. Та сама, що блискотіла в руках Мойри.
Нікта вже впала біля Зіґа й похапцем шукала, чим йому зарадити. Але тут друга голка видерлася з його грудей нижче за першу.
Дівчинка простягла руку і тут же відсахнулася: третя голка виступила назовні, прошиваючи Зіґфрідові груди, його чорний піджак і Ніктину долоню.
— Вони не могли… — видихнула Адіті, яка теж схилилася над хлопцем. — О боги, це порушення всіх…
Нікта прохрипіла щось нечутне. У всій залі блимнуло світло.
Рен не встигла ступити й двох кроків уперед, коли її змело хвилею незримої сили та притисло до підлоги. Світло блимнуло вдруге. Грона сфер затріщали, сяйво з них витекло назовні, задзебеніло вниз, мов плавлений віск, даючи повні права темряві, яка випивала це світло без останку, ненаситно поглинаючи кожну іскру та зблиск. З оглушливим хрускотом шибки та вітражі розлетілися на уламки під невловним наступом. Довкола розгорялися тільки вогники СВІТів.
Рен змогла підвести голову, щоб побачити, що в центрі зали тепер стояла лише Нікта Ромі. Принаймні раніше то була Нікта Ромі — тепер аура істоти змінилася, й істота змінилася, і боги знають, чи залишилася в ній хоч дрібка від тієї маски, котру вона носила раніше. Довкола неї срібне світіння кволо прорізало темряву.
Шкіру Нікти заливала сірість, чорні очі без білків не виражали анічого, з мідного волосся вітер вимив увесь блиск, і тепер воно срібними хвилями здіймалось над головою істоти, тіло котрої було людським, та ніщо людське в аурі не озивалось.
Вона, ця нова істота, посміхнулась і хитнула пальцем. Тут же найближча до неї колона, яка зображувала ідилічну легенду, затріщала і шматками посипалася донизу. А тоді нова хвиля шпурнула Рен до стіни.
Пробудження видалося болісним. Вуха позакладало. Очі відшукали стелю: надламані арки стирчали, ніби старовинні кістки. Рен мимохіть подумала, що будівля головного корпусу — це насправді скелет чудовиська, і їй стало моторошно. Проте справжній страх прийшов, коли дівчина роззирнулась. Уламки даху валялись на підлозі, втім замість зоряного неба, яке мало б прозирати через величезну діру вгорі, досередини зазирала лише темрява.
Погляд вишукував крихітну постать, та Нікти ніде не було. Натомість серед уламків лежали студенти: хто непритомний, хто поранений… Інші просто отупіло роззирались і, здавалось, не могли зрозуміти, що відбувається і чим вони на таке заслужили. Краєм ока Рен помітила Діке, яка зосереджено віддирала поділ сукні: той застряг, притиснутий скульптурою грізного птаха. На око, з координаторкою було все гаразд, проте її обличчя втратило незворушність. На вилицях виступили червоні плями. Утім, щойно Нік підійшов до неї й зашепотів щось швидко-швидко, Діке негайно опанувала себе і лише стримано кивала на його слова.
— Ромі збожеволіла! — білявий хлопець в істериці схопився за голову і з криком побіг до виходу з бальної зали, проте перечепився через уламок балки і впав, здійнявши хмару пилу.
Нанна підхопила істеричні нотки білявця, проте Бальдр, котрий підійшов до неї, зажебонів щось заспокійливе.