Натомість щось натужно заскрипіло, і врешті металеве плетиво розійшлось урізнобіч, відкриваючи довгу, сліпуче-зелену алею, залиту сонцем. Світ по той бік воріт різко відрізнявся від туманної, сірої вулиці. Здавалось, що все — і чисте небо, і зелена трава, і квітники — надто яскраве.
— Ми на вас чекали! Проходьте, богине!
Справа до Рен підійшов чоловік в оливковому костюмі та попрохав її рюкзак. Ліворуч з’явилася мініатюрна дівчина в гірчичній сукні. Вона вклонилась, а тоді впевнено взяла Рен за руку і повела алеєю вперед. На її грудях красувався бейдж із написом «Адміністраторка». Нижче філігранні літери складались в ім’я — Галатея Восьма. Дівчина усміхалася широко, яскраво і фальшиво — як і личило на роботі. Очі Галатеї неспокійно бігали. Врешті адміністраторка сфокусувала погляд на вході.
— Що за несправність? Яку репутацію ви нам створюєте? Позвільняю усіх! — прошипіла адміністраторка і повернулась до чоловіка в оливковому. — Ви, перенесіть речі нашої шановної гості в номер. Ви, підготуйте обід. З гарно просмаженими млинцями, так, звичайно! — Вона хитнула вказівним пальцем, і ще кілька співробітників з поклоном чкурнули виконувати доручення.
— Як ви доїхали, шановна Рендалл Савітрі? — Галатея не стала чекати відповіді й защебетала далі: — Ось тут у нас купальні. Ох, ви, мабуть, погано спали! Але в нас забудете про всі проблеми й почуватиметеся справжньою богинею. Ой, перепрошую, ви і справжньою богинею, так, звичайно!.. Ви, — нищівним тоном звернулась вона до пари покоївок, що проходили поруч. — Найкращу постільну білизну для богині Савітрі. І номер нам потрібен неодмінно з терасою до моря.
— Звідки тут море? — здивувалася Рен, мимоволі дозволяючи адміністраторці вести себе далі.
— Тут є Але прибережна зона з південного боку, а тут ми підтримуємо помірний клімат. Самі розумієте, гості різні, й побажання різні… Ви — оформте картку постійного клієнта для богині Савітрі. Ви ж станете нашою постійною гостею, люба? Неодмінно, так!.. Тут розарій, далі — ресторан… Ви, зарезервуйте для богині Савітрі столик на терасі на вечір. Не хвилюйтесь, люба, ваша сукня вже готова!
— Яка сукня? — дівчина зрозуміла, що цей словесний потік не закінчиться ніколи, якщо вона не обірве його. — Я просто хочу відпочити.
Вона випручала долоню з чіпких пальців Галатеї і спинилася.
— Я приїхала відпочивати. Прийти у свій номер. Впасти на ліжко і вмирати там стільки, скільки моїй душі забагнеться.
Рен уявила, як жалюгідно це звучить, проте на обличчі Галатеї досі палала енергійна усмішка.
— Ви зможете вмирати . Але сукня готова — на вечір. Запам’ятайте, люба моя, дірки у вашій душі — річ минуща, а з’являтись у пристойному товаристві личить у всій красі. Ви ж єдина і неповторна богиня Савітрі, авжеж!
Коли Рен нарешті опинилась у своєму номері, їй уже геть не хотілося скніти під ковдрою. Піддавшисьраптовому пориву, вона обстригла волосся коротше, ніж будь-коли, — і замість розпатланих темних кіс, які багато років однаково спадали нижче плечей, попрохала собі акуратне каре. Залишила одне довге пасмо — аби схопити його Ніктиною зав’язкою і завжди мати щось на пам’ять про богиню ночі.
Номер надто скидався на сон: кругла кімната, умебльована кремовими кріслами й диванчиками, мовби плавала у світлі. Тонкі колони підпирали стелю. Занавіски приховували вихід на балкон — а внизу блискотіло море. Рен навшпиньках пробігла всю кімнату, сперлася руками на низькі поручні та перехилилась уперед.
Солонувато-свіже повітря вдарило в ніздрі. Хвилі м’яко накочувалися на берег унизу. Оранжево-фіалкові хмари стелились над обрієм, відблиски танцювали на воді.
Опісля Рен згадала про сукню — та вже висіла на дверцятах шафи. «Богиня Савітрі» акуратно зняла чохол і торкнулася тонкої тканини. Атлас нагадував воду, в яку можна зануритись і не виринути.
Це була дуже гарна сукня.
Коли Рен трохи розклалась і вдруге визирнула на балкон, на хвилях уже тремтіла срібна місячна доріжка, прокреслена в темряві, як дороговказ, що твердив: «Тільки вперед!»
Що попереду — вона не знала. Внутрішній голос нагадував: поки вона знічев’я споглядає мірний шепіт хвиль, Нікта Ромі бореться з собою за право не зникнути в темряві. Закс Нортон намагається повернути зір. Інші одногрупники також заліковують рани.