Панна незворушність обтинає довге пасмо волосся, яке чорною стрічкою зміїться на підлогу, і питає:
— Медеє Надаль, чи це ти втрутилася в наше проникнення та зімітувала Рендалл Савітрі?
— Що за нісенітниця! Не можна втручатись — і все…
— Брехня.
Ось вона, ось. Богиня справедливого суду, яка безпомилково розділяє правду і брехню.
— Чи ти дієш за чиїмсь наказом?
— Я нічого забороненого не робила.
— Правда. Це не заборонено. Але повторюю питання: чи ти дієш за чиїмсь наказом?
Діке підходить майже впритул і тепер вивищується над Медеєю, наче безмовний монумент. Медея мовчить. Задуха, якої не було вранці, затоплює нас.
Одін розклав на столі досьє студентів і тицьнув пальцем у крайній стос:
— Група Фрігг Дін уже повертається до навчання в повному складі. У Веретрагни ще двоє важко поранених. А от що скажете стосовно Ніколаса Ньєрда? Що в них за переворот дев’яти світів?
— Можете зі мною не погоджуватись, як ви завше це й робите, та драконоборець Зіґфрід і монети ламаної не вартий, — хмикнула Діта. — На біду, в них ще й Савітрі. Вірніше, донедавна була.
— Облиште Савітрі, у мене на неї великі плани, — хитро всміхнулася Аматерасу. — А щодо Зіґфріда, то згадайте спершу власну молодість!
— Я тебе прошу, Ама. Моя молодість — невичерпна, — хмикнула Діта.
— Як і дурість, — шепнув Одін, але професорка-красуня не удостоїла його поглядом.
Двері кабінету розчинилися — Лакшмі ввірвалася дзеленчанням браслетів і пряними пахощами. Та на її лиці не було звичного спокою.
— Вихор, — прошепотіла вона, хапаючи ротом повітря. — Вихор іде — Інанна помітила. Захист десь втратив у силі, коли пропустив такенну оказію!
— Тоте, якого прокляття ти не перевірив прогнозів? — схопився на ноги Одін.
— Коли? — гострим, мов бритва, голосом відрізала Аматерасу.
— З хвилини на хвилину, — Лакшмі вчепилась у свою синю шаль.
— Ох, недарма від ранку така пекельна спека… — директорка звела вказівний палець угору, і з нього вирвалося біле світіння. — Захисти їх, — шепнула вона і впала просто на руки Одіна, котрий, забачивши найтоншу зміну, встиг метнутися через стіл якраз вчасно.
Очі Аматерасу закотились, оголюючи помережані червоним білки. Світло шугонуло крізь прочинене вікно і зникло в невідомому напрямку.
Закс
— Ти застосовувала тіньові сили?
Медея, здається, вирішила, що краще мовчати, або ж прагне потягти час до… до чого? Я не знаю цього. Хоча нас троє, а вона одна, щось дає їй спокій. І — забирає його в нас.
— Ти носиш у собі тіньові сили?
Діке ні на що не зважає. Діке монотонно ставить питання. Медея корчиться і мовчить, та щось усередині неї не може чинити спротиву хранительці справедливості.
— Це не з тіньового боку. Чари — мої. Кровні.
Тіньовий бік — ще одна тема-табу в Академії. Діке могла дізнатися щось від директорки на правах її незамінної помічниці. А от те, що ця тема знайома Медеї, наштовхує на роздуми.
— Правда, — підтверджує Діке і веде далі: — Навіщо ти шкодиш Рендалл?
— А хто сказав, що вона не шкодить?
— Навіщо ти шкодиш Рендалл Савітрі? Ще з моменту втечі зникальників.
Нерозбірливий скрик десь далеко.
— Вона несе біду.
— Навіщо ти шкодиш Рендалл Савітрі?
Медея заходиться реготом.
Хряскають шибки, і — темрява. А за нею — червоний туман. Це Вихор. Майже наосліп я впізнаю, що це Вихор, — за тим, як резонує все всередині. За тим, як задуха здушує легені. Плани різко змінюються.
— Діке! Тесс! — вирішую орієнтуватися за звуками, адже чорта з два тут щось побачиш навіть зі здоровими очима, коли біда тільки набирає розмаху.
Ніхто не озивається. Пляма ліхтаря поряд гасне.
Треба зібратися разом. Треба потрапити до госпіталю, щоб Ромі не була наодинці. Треба дістатися до Савітрі — якомога швидше. Стільки «треба» на такий короткий проміжок часу. Вихор вибиває в усіх землю з-під ніг.
З червоного туману випливають руки — такі ж червоні. Холодний липкий дотик до щоки змушує тіло ціпеніти.
— Проклинаю тебе. Вір мені. Забудь про неї.
— Вихор наближається! — зачувши це слово з уст студента, який пробігав під вікнами, Рен стривожилася.
Про Вихори вона читала раніше. Проте зараз у пам’яті зринали тільки шматки параграфів: про те, що Академія — нестійка через сукупність сил у ній, що все тут надто ефемерне і легко звіюється від найменшого дотику. Що Вихор позначає інший світ, який черкає Академію своєю присутністю, ніби проходить надто близько повз неї і спричиняє…