— Ми розраховували, що ти спершу кинешся до Амона і він тобі ненав’язливо натякне на наш задум, — пояснювала Діке і сіпала бровами. — Але натомість ти погризлася з Заксом, який старанно відігрував свою улюблену неприязнь..
— До Амона я кинулася згодом. Він свою частину виконав чудово — я одразу ж запідозрила, що за вашим рішенням мене позбутися ховається щось іще.
— Бажання побачити, куди ж дійде Медея, котра так хотіла позбавити тебе підтримки й товариства. Вона прискіпливо стежила за тобою. Ну а ми — за нею. Ми, власне, попросили Аматерасу відправити тебе звідси, щоб мати час видужати і підтвердити свої здогади.
— Дивуюся, що Аматерасу погодилася вписатись у вашу гру, — хмикнула Рен. — Вона могла б мені хоч натякнути.
— Директорка вважає тебе дуже цінною студенткою. До того ж: хочеш обдурити ворога — обдури спершу друга, — усміхнулася Діке. — А ми мусили перехитрити могутню чародійку, яка сама досконало вміє насилати оману.
Рен мимоволі пригадала Медеїні погрози про те, що її смерть стане для всіх благом, але про це воліла не згадувати, бо була майже певна: чаклунці просто хотілося допекти їй чимось.
— Усе обійшлося, — втрутилася Нікта. — Ти не маєш нічого нам пояснювати. А я маю… Послухаєте?
— Мене викликала директорка, — Діке підвелася з лавки і розправила спідницю — вона єдина носила уніформу на щодень, не зраджуючи їй ні з джинсами, з яких не вилазила Рен, ні з короткими сукенками, як Нікта. — Скажу наперед — я вірю кожному твоєму слову, Ромі. Можеш нічого мені не доводити.
— Гаразд. Рен?
— Дай сьорбнути свого какао — і я згодна на все, — усміхнулася дівчина, бо в кожному слові і порусі Нікти була тривога, хоч як та силкувалася здаватися безтурботною.
— Супер. Тоді скажу, що моя душа прокинулася дуже давно. Більшість часу вона дрихнула собі в темряві — і темрява довкола неї була незмінною. Це важко пояснити, але я розуміла, що можу там і залишитися. Тож вирішила втекти. Вірніше, народилася в одному зі світів. У маленькій сім’ї, їх звали Ромі, — кутики уст Нікти стрибнули вгору. — А потім кілька років минуло — і сила почала озиватися. Виявилося, що звичайні люди не можуть витримати вплив первісного Хаосу… Мені було дев’ять, коли спокій закінчився. Про той випадок написали всі газети: трагічна пожежа, загибель цілої родини. Я стояла на краю — не знаю, що сталося б далі, але — тоді і втрапила в Академію. Усі були в шоці, та директорка не прогнала мене. Ми уклали угоду: я пообіцяла їй ніколи не застосовувати сили Хаосу, а вона дала мені захист і золоті лінзи. І відправила до пансіону.
— Там і тоді було так багато надокучливих Галатей?
— Та-ак. Там ми із Зіґфрідом познайомились і уклали щось на кшталт договору. Наші душі пов’язані: він стримує мій Хаос, а я підживлюю його божественність… А далі ти знаєш, як воно було.
— Але Зіґ якось казав мені, що він невразливий. Хіба ти не знала про це?
— Знала. Та і в нього є слабка точка. І я була подумала, що Мойри цим скористались… І мені зірвало дах. Та тепер ми з Аматерасу вирішили, що нема сенсу приховувати цю силу. Я буду її використовувати та вчитимуся контролювати краще. Я ж богиня ночі й темряви, народжена з Хаосу, і все таке.
— Руда богиня ночі й темряви із хаотично розкиданими по носу веснянками, — розсміялась Рен.
— О, це миле дитяче тіло — тільки побічний ефект стримування сили, як і у Зіґфріда, — впевнено відповіла Нікта. — Насправді моє волосся не руде. Але має непоганий вигляд, як на носія руйнівної сили…
— Це добре, Нікс. Мати силу — це добре. У мене з цим проблеми.
— Та ну. Ти врятувала мене, між іншим.
— Ти сама себе врятувала. Мрієрости нічого не можуть без сильного бажання.
— Прояви богів дуже різні, дуже. Є явна яскрава сила, яка дає змогу творити дива і вимахуватися, як оце Агні. А є вміння, які ховаються глибоко і не придатні ні для чого, на перший погляд, але іноді саме вони здатні змінити все. Згадай хвалену Зірку. Вона сильна, вона дуже сильна, вона дико сильна. Богиня в усьому! Та тієї ночі Агні поривалася вбити мене. А ти — ти хотіла врятувати.
— Зірка, мабуть, просто практична. Тобто — ти могла прикатрупити всіх. Вона обрала шлях менших жертв, — Рен стало ніяково говорити це, але Нікта тільки усміхалася.
— Красно дякую! Ось про це я й кажу: всі боги різні. Ти досягла того, що їй навіть не спало на думку. Любов і світло багато варті — повір, мені з темного боку добре видно це.
— Не можу не погодитися! — смагляві руки Амона зненацька опустились на плечі дівчат і обдали теплом.