Парта зі скрипом розділилась навпіл. Дві її задимлені половинки впали на підлогу.
Торарей же закинув меч назад, наче той важив не більше за виделку, і його зброя розчинилася в повітрі, щойно перелетіла через плече.
— Оце — я! — гаркнув доцент. — Вогонь. Бог війни, битви і крові — це одна половина. Другу покажу вам за нагоди, але краще просто неба. Коли станете повноправними богами, то матимете неймовірні сили, а поки зосередьтесь на одній і зможете триматися купи. Питання?
— Яка практична користь від цього? — озвався Персі. — Чи така вже вагома ця стихійна сила, коли, як ви самі сказали, ми матимемо в майбутньому щось неймовірне в своїх руках?
— А ще я сказав: якщо доживете, — посміхнувся Торарей. — Стихії — це зв’язок зі світом, ниточки, які допомагають вам зростися ще глибше зі своїми намистинами. І я б хотів, аби на цьому ми й закінчили, але отам, — він показав рукою вгору, — отам, за межами нашої затишної Академії, на вас чекають не лише світло і щастя. Коли Аматерасу вважатиме за потрібне, ми поговоримо детальніше. Поки що скажу так: що то за порядний бог, коли він не вміє шпурлятися блискавками?
— У нас ніхто не шпурляється блискавками, пане доценте, — гигикнула Медея.
— Ну ось! Страшенне недопрацювання з вашого боку, — Торарей обдав її яскравою усмішкою. — А тепер гайда, до роботи! Станьте в чотири колони. Беремо базову четвірку. Тут вогонь, земля по лівий бік, вода — біля вікна, повітря — біля дверей. Попереджаю: це не остаточне рішення, просто спроба, після якої — розподіл, але все одно обирайте з головою.
На подив Рен, Діке підвелась першою і попрямувала до вікна. Отже, вода.
— А ти куди хочеш? — спитала дівчина у Нікти.
— А мені не можна. Я ж Ха-аос. У певному сенсі моя сила несумісна зі стихійними. То хоч не матиму додаткових занять.
Рен озирнулася на інших: Нік височів над групою тих, хто хотів підкорити повітря, Закс, як і очікувалось, був серед перших — у вогняній колоні, Зіґфрід досі сумнівався, а Діоніс теж попрямував до вогню.
— Іди давай! — Нікта штурхнула Рен уперед, і та машинально попрямувала до Діке.
Але на півдорозі внутрішній голос примусив її спинитися. «Вітер. Мені потрібен вітер…» — прошелестіло у свідомості.
«Вітер — отже, повітря?»
«Крила».
З боку колони вогневиків щось вибухало і сипались іскри, сусіди Діке затоплювали підлогу. Рен же, хоч як старалась, не могла «піймати» вітер і була переконана, що збоку має дуже кумедний вигляд.
— Це доволі непогано, — Торарей заспокійливо поплескав її по спині. — Ви з кандидатів?
— Так.
Кандидатами в Академії називали лише у двох випадках: або ти Адіті чи Енліль, або зникальник. Рен була певна, що з найкращими її не сплутали.
— Добре, Савітрі, — відказав викладач, хоча дівчина розуміла, що аж ніяк це не добре.
Та не встигла вона заперечити, як повз шугонула половинка дверей.
Двері дивом не зачепили нікого і врізались у виставлену підошву Тессового черевика. Студент ледь відхилився, проте не втратив рівноваги і через секунду притиснув темне дерево до підлоги.
— І якого щастя воно тут літає?
— Перепрошую, — Ньєрд схилив голову і холодно окинув поглядом зірвану з петель дерев’яну конструкцію. — Не розрахував сили.
Торарей умить забув про Рен, заінтриговано подивився на Ніка і підійшов до нього:
— А ти хто будеш, «не-розрахував-сили»?
— Ньєрд.
— Не хочеш узятися за воду?
— Більше схиляюсь до повітря.
— Універсал?
— Ні.
— А дарма. На дуала потягнеш.
— Не знаю, не пробував.
— Як по Словах… — Торарей усміхнувся. — Я добре знаю тебе, друже. Я тобі допоможу. Завтра — індивідуалка першою парою. Попрацюємо над твоєю силою.
— Пане доценте, я не ходжу на перші пари. Можете спитати в директорки. Ми узгодили це з нею.
— Я не питаю, ходиш ти чи ні. Я сказав, що завтра вранці ми працюємо над твоєю силою.
— Я не можу.
Рен та інші студенти заінтриговано спостерігали за тим, як протестує Нік Ньєрд. Адже протестував він дуже рідко — власне, ніколи.
— То зможеш. Розмову завершено.
— Ніку, а чого ти так проти? — Рен зловила момент, коли Торарей пішов до вікна — колона Діке випадково спустила водоспад до першого поверху і почала затоплювати читальний зал.
Ньєрд приклав палець до вуст.
— З тієї ж причини, з якої не хочу бути дуалом: ліньки.
На біду, у нового викладача був надто хороший слух. Тож він вирішив, що Ньєрдові краще прийти на індивідуалку о шостій ранку.