— Професорка Лакшмі, як і всі ми, віддає багато сил на підтримку Академії, — відказала Аматерасу, вкотре впевнюючи Рен, що вона читає думки. — Ви, Савітрі, повинні натомість познайомитися з Хранителькою Намиста. Вивчити його будову. Глибше зрозуміти принцип зв’язків, дію Тріади, зрозуміти все, що стосується справи. До того ж Хранителька Інанна знає дуже багато про минуле Академії.
— І якщо я це все вивчу, то стану якимось чином сильнішою?
— Обізнанішою — це точно. Далі — побачимо.
— Гаразд. Але я візьмусь за все це, якщо… якщо ви звільните Брюн Ньєрд. Від прокляття.
Тонкі брови Аматерасу поповзли вгору, і Рен подумала, що директорка просто відправить її куди подалі найввічливішими словами для цього. Але та швидко опанувала себе.
— Брюн зникла після того, як допомогла врятувати мене, — швидко додала дівчина. — Вона пішла на це, хоча знала, що залишиться на самоті. Тож я хочу врятувати її.
— З інтересом на це подивлюся, — хмикнула Аматерасу.
— Ні. Це домовленість. Вам потрібні мої вміння, мені — ваші.
— Перш ніж ставити умови мені, Савітрі, ви б мали бодай поцікавитися, чи в мене є змога допомогти Брюн.
— Є.
Директорка демонстративно закотила очі.
— Прокляття, яке впало на неї, древнє і могутнє. Навіть я не знаю всього. Академію кілька разів знищували, Савітрі, і у вирі тих подій зникали цінні речі та знання про давнину.
— Це домовленість, — наполягала Рен. — Ви верховна богиня.
— А хто ти, Савітрі? — блимнули чорні очі, спиняючи час на кілька довгих митей.
— Перепрошую?
— Це стане домовленістю, коли Хранителька Намиста визнає вашу користь, — відрізала директорка. — Ви вільні. І ви, Ромі, теж.
— Не подобається мені ця раптова ідея Аматерасу, — шепнула Нікта, коли вони вийшли вдвох з кабінету директорки. — Дивися, аби вона не затягнула тебе в нову проблему.
— Будемо вірити, що Ама повірила у мій винятковий талант.
— Угу. По собі знаю, що винятковий талант — це небезпечна річ, — Нікта коротко розсміялась.
— А що за книгу ти там читала?
— Слова. Один із томів.
— Аматерасу дозволяє тобі читати Слова? Слова? — оторопіла Рендалл.
— Угу, — безтурботно кивнула подруга, наче говорила геть не про ту таємничу інформацію про всіх-всіх студентів, яку від них так наполегливо приховували. — Я вишукую інформацію про споріднених зі мною богів зараз. Але не зиркай на мене так, я не розповім тобі нічого про Савітрі, навіть якщо натраплю на неї. Ама заборонила і присадила на мене маячка, який повідомить їй, якщо я бовкну зайве.
— Я й не думала про це. І що — читання якось допомагає опанувати твої сили?
— Бодай знаю, що я не одна така. Це дуже надихає. Тим паче, я в повній силі лише з настанням ночі, тож удень маю мало тренувань. А навіщо тобі здалася Брюн?
— Вона з тобою врятувала мене під час втечі зникальників. Хай там що відбувається в її душі, я певна, що якась частина Брюн не хоче нікому шкоди.
— А інша частина воліє, щоб я та Зіґ померли, — нагадала Нікта, явно не захоплена ідеєю звільнення примари.
— Знаю. Пробач, та я хочу побачити всю картину.
— Іноді ми можемо залишатись щасливими тільки тому, що не знаємо всієї картини, — подруга неуважно зиркнула за вікно і криво посміхнулась. — О, невтомний Амон заливає про щось Баст. До речі, знаєш, що вони належать до одного пантеону, зі Слів?
— Гей, ти ж щойно казала, що ніяких розповідей про таємниці інших!
— Мовчу-мовчу, — Нікта розвела руками. — Ну, це й не велика таємниця, по суті. Хоча я б ще хотіла побачити вираз обличчя Фрігг, якби вона дізналася, чиєю була дружиною!..
Рен уважно роздивилася скляну сферу — на вигляд та бездоганно підходила для експериментів, які дівчина мала на меті.
«Вчитися», — бубонів внутрішній голос після ранкової зустрічі з директоркою. Не тому, що наказала Аматерасу. Не тому, що вітер ніяк не підкоряється. Не тому, що Нефтіда щось там наговорила. А задля тонкої ниточки, яка змогла торкнутися серця Нікти Ромі тієї фатальної ночі.
Дівчина глибоко вдихнула і зняла помережану різьбою накривку. Мить — і порив вітру вирвався зсередини та вихопив тонке скло у неї з рук. Сфера з тріском розкололася — бризнули гострі уламки, а попід саму стелю виріс стовп піску.
Певна, що ніяка це не мрія, Рендалл спробувала обережно відступити. Але їй не вдалось ступити й трьох кроків, як пісок, мов зачарована змія, вигнувся і розлетівся вусібіч ланцюгами, що перегородили шлях.