— Амоне, ти чудово знаєш, що вона із Зіґфрідом. Не розумію, до чого ці ігри. Нудьгуєш, то міг би піти кудись із Баст чи Астарте. Баст, до слова, днями згадувала, що варто зазирнути в твої очі — і нема відступу.
— О, справді? Тоді варто покликати її на вечерю з моїм фірмовим винцем… До слова! — пожвавішав Амон. — Як там у вас із Закі?
Рен промовчала. Вона щосили намагалася не думати про це. Навантажені навчанням дні допомагали. Проте в інші світи Закс більше не кликав, а поза тим вони спілкувалися дуже мало.
Вона розчинила двері бібліотеки й одразу наткнулась поглядом на Нортона, який скнів разом із Нефтідою над розгорнутими книгами. Хлопцеве волосся відросло ще дужче і падало йому на лице, коли той схилявся над сторінками. Він неуважно закладав пасма за вуха — цей рух будив у Рен неймовірне замилування, яке вона щосили тамувала.
Тож дівчина рішуче попрямувала до стійки бібліотекарки, видобуваючи з сумки на ходу кілька книг про структуру Намиста, які нарадила Інанна, а вже за хвилину повернулася до одногрупника з твердим бажанням діткнутися правди в його вічних недомовках.
— Отже, хто такий Хамсін? — щойно Рен спитала це, як Амонове лице витяглося від здивування — на таке питання він явно не чекав.
— Хамсін… ти його бачила? Де? Коли? — смарагдові очі стежили за кожним її порухом, наче від цього залежала доля світу.
— Нещодавно. То хто він?
— Друг, — твердо відказав Амон.
— Правда. Він так і назвався: Хамсін, друг Діоніса. Хто це такий?
— Вітер. У моєму світі багато сил природи мають своєрідні втілення. Хамсін — один з них. Але, Рен: ми домовилися, що він передаватиме мені новини… важливі. Чому я дізнаюсь про це від тебе?
— Ми бачилися з твоїм вітром, коли я опинилася далеко від Академії. Він казав, що тут надто багато захисту, якого йому не здолати.
Амонові очі розширились, а тоді він з розмаху ляснув себе долонею по лобі і скривився.
— Ну звича-айно! А щоб мені човен Ра втопився! Який же я телепень! Отож весь цей час він не міг сказати нічого. Рен… — тепер обличчя Амона залила паніка, — він тобі сказав?
— Я не вельми зрозуміла суть. Щось пафосне про долю. Колесо Долі… Сказав, що воно починає свій рух. Що в тебе є рік. Сподіваюся, це не пов’язане зі здоров’ям?
Рен чудово пригадувала обіцянку Діана Керна вилікувати будь-які людські болячки їхніх тіл, тож не дуже переймалася щодо цього. Ще «кроками Колеса Долі» називали історичні періоди, тому Рен не вбачала особливого сенсу в Хамсінових словах.
— Він так і сказав — Колесо Долі? Саме воно? — гарячково перепитав Амон, шарпаючи кучері. — Не Град Богів, не Гора Вічності?
— Так і сказав. Я б відрізнила Колесо Долі від Граду Богів, чи як там його.
Хлопець схопився за голову і зігнувся, наче зверху на нього впала кам’яна брила.
— Амоне? — Рен торкнулася другового плеча. І тут же відсмикнула руку — навіть крізь сорочку шкіра хлопця здавалась нестерпно гарячою.
— О Рендалл… о боги… — шепнув той, і раптом крізь його пальці, що мертвою хваткою вчепились у волосся, прорвався тонкий промінь і шугонув прямо в стіну.
Бібліотекарка скрикнула. Наступний промінь черкнув плече Рен — вона зашипіла від болю, який розкотився під шкірою й паралізував руку. А тоді — не минуло й двох секунд, як перед нею виросла до болю знайома спина і третій промінь зустрівся з відкритою долонею Закса, але не пройшов навиліт.
— А тепер ти таки догрався… — прошипів Нортон, здушуючи жаске світло у долоні — з-під його пальців сочився дим.
Він заніс ліву руку в повітря — зблиснуло — і від удару чогось незримого Амон повалився на підлогу. Довкруж уже палали стелажі з книжками, папір займався і хрускотів, дим курився під стелю. У світлі вогнів Заксові очі спалахнули, як два камені, і Рен, забувши про біль, заціпеніла від здогаду: вона бачила ось ці рубінові очі. І то був дуже важливий момент, який — на біду — не хотів до неї повертатися.
Рен навіть не замислювалася про те, куди йти з обсмаленою раною на плечі — ноги самі несли до Керна, у його затишний, прохолодний кабінет із химерними зеленими шпалерами. Голова гула, притлумлений біль від простого гамівного щита штрикав голками, а думки клубочилися, як отруйний туман.
Закс мовчки волік Амона, який ще не опритомнів. Чим одногрупник його оглушив, дівчина не знала. Нефтіда поривалась піти з ними, але Нортон у доволі гострій формі попросив її цього не робити.