— Він бреше, — видихнув Нортон. — І не дозволяє нікому допомогти.
— Із чим допомогти, Закі? — Амон здавався спокійним, поки руки друга судомно стискали його сорочку. Гірка посмішка кривила губи. — Із чим , Нортоне, мені допоможеш?.. Я вже сказав, — хвиля тепла роздмухала чорні кучері. — Усе під контролем. Іди і приклади свої турботи деінде.
— О боги, ви мов ошизіли обоє! — Рен підійшла до хлопців і одразу ж почулася в епіцентрі стихійного лиха через завихрення енергій. — Слухай, Нортоне, справді, облиш клятого Діоніса! Бракує, щоб ви тут одне одного повбивали.
— То ти тепер захищаєш?
Дівчина стиснула кулаки.
— Припини. І ти теж, Амоне.
«У всіх свої таємниці», — шепотів внутрішній голос. Слова, котрі в Академії відмежовують те, чого хтось не хоче озвучувати. Невагома згадка про те, що кожен із них прийшов зі шлейфом іншого життя, іншого світу, незбагненних умінь та невідступної небезпеки за плечима.
Закс гнівно втягнув повітря, його ніздрі розширились, а тоді він демонстративно відпустив Амона, обтрусив руки, розвернувся на п’ятах і рвонув геть, мовби за ним насувався Вихор.
— Ти вгамувала самого Зака Нортона. Нечуваний талант! Це нове вміння після зняття ліміту?
— Ох, заткнися, Діонісе, — Рен аж тіпало. — Якого чорта я маю вигороджувати тебе, коли сама нічого не знаю, і через це Нортон буде знову злитися, і…
— Бо ти чудово розумієш, що коли Закі й пропалить комір моєї найдорожчої сорочки, то однаково це не дасть жодному з нас корисної інформації. До того ж, я дійсно можу зірватись і наддати йому у відповідь. А взагалі, чому б тобі не наздогнати його й не потеревенити нарешті?
— Та я тільки те й роблю, що з ним теревеню, — закотила очі Рен. — І знаєш, не думаю, що ти зробиш щось хороше для групи, коли будеш провокувати сутички.
— Перш за все, сутичку спровокував Закс твій любий Нортон. А друге, що я маю завважити: наша група — це прекрасне й затишне об’єднання. Та невже ти справді думаєш, що це все має бодай найменший сенс у тому коловороті, що чекає за стінами Академії?
— Я не знаю, що буде далі, Амоне. Не знаю, що у вас на думці, шановні та могутні кандидати на божественні пенати. Та для мене всі ви зараз важите чимало. Тому так. Моя відповідь: так, усе це має сенс.
— Савітрі, дай мені спокій, — голос Закса, як і очікувалося, лунав невдоволено.
— Є розмова, — беземоційно відказала Рен, певна того, що цю розмову треба розпочати і завершити, бо треба, бо все, бо годі.
— Коли незрозуміло з першого разу, пояснюю: я опановую вогонь, він погано впливає на мої емоції. Сама бачила. Не дратуй.
— То послухай мене.
— Що послухати? — у Заковому голосі брязнула щира образа. — Та я тебе вчора врятував від повної задниці, вибач на слові, а ти покриваєш цього Діоніса!
— Знаєш що, Заксе Нортоне? Ти мене теж дратуєш. Ні, та ти мене просто бісиш! Весь такий самовпевнений, а сам постійно тікаєш від відповідей і, трясця, виправдовуєшся тим, що вогонь освоюєш. І наче не знаєш, що є інші шляхи вирішення конфліктів, аніж кидатися на одногрупника з кулаками.
Зак потер пальцем перенісся, наблизився і підняв праву долоню. Обпечена рана, яка зяяла в центрі, ще не затяглась і виглядала страшно.
— А ти нічого не знаєш про інстинкт самозбереження, — глухо відповів він. — Та мені не подобається ідея збутися голови через Діонісові таємниці й зриви. Поза тим, так, звичайно, всі мене дратують, і я дратую всіх. То ж ти тут, Савітрі? Хіба є сенс говорити щось такому поганцеві, як я?
— Ти чудово знаєш відповідь, — Рен зміряла Зака поглядом. — Я тут, бо ти прикидаєшся.
— А що, коли й так? — заява його геть не зворушила.
— А те, що годі вже.
— Я казав тобі не раз: нічого з цього не вийде.
— Перестань, будь ласкавий, фантазувати, вийде чи ні. Припини мені твердити про нашу приреченість та про вищі сили. Бо якщо ти, Заксе Нортоне, скажеш, що, відкинувши все це, не хочеш поцілувати мене просто негайно, то визнаю: ти ще гірший брехун, аніж Діоніс!
Запала кількасекундна тиша. Закс приклав руку до чола дівчини, наче намацував температуру. Тоді мигцем стиснув обидві її руки.
— Здається, ти хвора, Савітрі. Гарячка, тремтіння, спітнілі долоні — всі симптоми.
— У мене не спітнілі долоні.
Хлопець коротко розсміявся і торкнувся її пучок.
— То, думаєш, я просто зараз хочу поцілувати тебе?
Рен забило подих, проте вона сміливо зустрілася з поглядом червонястих очей і так само сміливо кивнула.