— То що в нас тут? — Адіті клацнула пальцями, і спис розчинився в повітрі з металевим дзвоном.
— Важко пояснити, — Рен не відривала погляду від непритомного Енліля, бо найдужче остерігалася, що він зараз прийде до тями і…
«Це ж ти вивільнила мене».
— Так, звичайно, важко пояснити, чому аура мого напарника сочиться агресією і він погрожує тобі в порожньому коридорі. Але з вас двох лише ти здатна говорити зараз, — Адіті з силою схопила Рен за плече і змусила підняти руки. Вигляд крові і порізів Зірку не здивував. Вона здмухнула гривку з-перед очей — на чолі просто над переніссям виднілася темно-вишнева цятка. — Що ж, нічого страшного. Зазирнеш до Діана — за три хвилини зцілить. Тепер розповідай.
Темні очі Адіті прошивали наскрізь, наче то погляд самої Аматерасу. Але розповісти їй про Енліля означало викрити випадок зі сферою… і Амона.
— Я не розумію, що сталося, — Рен підозрювала, що її погляд і наполовину не такий упевнений, як у Зірки. — Краще питати у твого друга.
— Савітрі, заради Великих Стовпів Всесвіту, не намагайся мене надурити. Хочеш, щоб ще хтось постраждав? Я надаю перевагу раціональності рішень. Ти розповідаєш — і ми обидві готові до того, що буде далі. Ти не розповідаєш — і ми втрачаємо дорогоцінний час, який могли б витратити на допомогу тобі й Енлілеві.
Рен подумки зітхнула. Місяць тому вона не могла собі й уявити, що спілкуватиметься з Адіті Агні, — і ось уже намагається ввести її в оману. І через що? Через Амонові таємниці, щоб йому дійсно човен Ра втопився!
— Ну? — Зірка дивилась на неї з вимогою, вперши руки в боки.
— У нього щось вселилося. Спершу очі почервоніли. А далі він напав на мене.
— Коли це почалось?
— Та щойно. Ми йшли коридором і говорили про стихійні сили, а раптом він озирнувся — і був уже інший. І голки. У нього були голки, — дівчина підняла свої руки вгору, демонструючи порізані долоні.
— До Аматерасу. Негайно.
— Зажди, Агні! — перебив її хтось. Сколихнулися завихрені тіні, і з них виступив Амон, засапаний та наляканий.
— Ми йдемо до директорки, — відрізала Адіті, ні миті не подивована його вмінням блукати крізь тіні. — Енліль напав на Савітрі. Якщо ти вже тут, то допоможеш його нести.
…Що проблеми в них серйозні, Рен усвідомила, щойно вони опинилися в Аматерасу. Директорка була не просто розгніваною — здавалось, вона зараз когось уб’є.
— Пані… — тихо мовив Амон, але та підняла вказівний палець, закликаючи до тиші.
— Агні, повертайтеся на заняття. Вас тут не було, і нічого не було, затямили? Діонісе, примостіть Енліля на кушетці біля вікна і тільки спробуйте там щось пальцем ворухнути! Савітрі, спершу хочу вислухати вашу версію подій… Агні, ви мене погано почули?
Адіті зі здивуванням і підозрою дивилась на Аматерасу, наче не насмілювалася їй заперечити, але вкрай не хотіла виконувати наказ. Проте тут вона стрепенулась і похитала головою. Рен зазирнула у зблідле Енлілеве лице, поглянула на шокованого Амона і зрозуміла: переживання щодо Заксової поведінки та вчорашнього вечора так далеко, що вона й за бажання не може до них дотягнутися.
З Амоном Аматерасу розмовляла довше. Рен устигла піти до вбиральні, змочити серветки в холодній воді і ретельно постирати засохлу кров із рук та обличчя. Тонкі смужки подряпин почервоніли і свербіли трохи, але загалом були не надто страшними.
Коли одногрупник вийшов із кабінету, Аматерасу вельми експресивно попрохала Рен забрати Діоніса з-перед її очей і втішила інформацією про те, що Енліля нічого злого не спіткало, крім кількох синців від Адіті, яка має схильність применшувати свої сили на словах, але коли вже вгаратає, то й кандидатові до Тріади непереливки буде.
Амон вшився швидше, ніж Рен устигла повідомити, що він шалено, безповоротно вляпався і вона більше його не покриватиме. Та не було ні сил, ні бажання зараз переслідувати його з цією новиною: попереду майоріло заняття в Торарея, а до того згодилося б перев’язати руки, бо доцент-стихійник знижки не зробить, навіть якщо вона завітає до нього без рук…
— І р-раз! — Перш ніж Торареєві долоні зіткнулись у сплеску, Рен спробувала уявити порожнечу, заповнену повітрям, як радив Енліль, але звук усе зіпсував.
— Ви можете не ляскати в долоні? — попрохала вона.
— А ти можеш не ляскати язиком? — перекривив викладач.
Рен зціпила зуби і відступила на кілька кроків. В аудиторії нікого не було, тож можна втекти від Торарея хоч в інший куток зали — але це навряд допомогло б. Подумки дівчина вважала, що доцент-стихійник — жахливий викладач. Він завиграшки керував будь-якою силою, але повторити щось двічі або роз’яснити студентам — таке в його методи навчання не входило. І все ж вибирати не було з кого. Рендалл зітхнула і стиснула кулаки.