-- Сім десятиліть. Нехай Вас не обманюють мої зморшки і горб, в небезпеці я мислю дуже швидко. І в першу чергу я думаю про Аквітанію, про своїх герцога чи герцогиню. Я знала, що мене арештують за вбивство королівського охоронця. Так само як знала, що Ви втрутитеся і знайдете спосіб врятувати мене, а ще знала, що тут наші шляхи розходяться, моя онуко, моя дівчинко, моя доню, моя герцогине, моя королево. Я згодна вирушити, куди б Ви мене не відправили й продовжу свою роль, де б не була: все заради Аквітанії.
Ми обоє усвідомлювали нову реальність: тримати її далеко, але зберегти життя. Вона вже й так сильно ризикувала, намагаючись вияснити, що трапилося з моїм батьком.
-- Дайте мені якусь останню пораду, Адамар, -- промовила я нарешті.
-- Ви в чужих землях і оточені новими ворогами. Вони будуть оцінювати Вас, Ви будете оцінювати їх. Не недооцінюйте нікого. Я впевнена, в цьому палаці немає слабких ворогів, хоча деякі виглядають слабаками.
-- Ви просите, щоб я нікому не довіряла.
-- Ви добре почули, нікому. Але не відгороджуйтеся, вони Ваш партнер у танці, танцюйте з ними, вивчайте і класифікуйте. Але візьміть до себе аквітанців, Вам будуть потрібні справжні союзники, в яких Ви не сумніваєтеся. І використовуйте свою силу, Ваша сила це багатства Аквітанії, а це бідне королівство потребує багатств. Нехай вони залежать від Вас, нехай все йде через Вас. Спочатку вони Вам цього не дозволять, це буде перша перешкода і вони захочуть виграти цей бій. Дозвольте їм, трохи посіпайтеся, але вчиніть так, нехай думають, що виграли, а тим часом знайдіть спосіб зробити їх залежними від поставок з Аквітанії. Контролюйте інформацію і комунікації, розташуйтеся посередині, щоб все проходило через Вас. За Вами спостерігають, припиніть переодягатися, ці ігри закінчилися. Галеран переважає Вас у всьому. Не дражніть осу, Вам з ним не виграти. Всі інші теж вороги: Аделаїда, Рада, барони, прелати Церкви тут, в Парижі. Зробіть Людовика своїм союзником, але не атакуйте його матір: він її любить більше, ніж Ви собі можете уявити.
-- Але вона здається доволі відчуженою від нього.
-- Вона стримана після десятиліть проведених при дворі, грає роль, яку їй приділили. Але знайте, що Ваш чоловік, це не її чоловік -- Товстий король, завдяки любові, яку юний Людовик відчуває до неї.
-- Я не розумію. Про що Ви говорите?
-- Один аквітанський кіт підслухав у соборі розмову між Товстим королем і його спадкоємцем в четвер, коли той лікував золотуху. Молодий Людовик відмовлявся одружитися з Вами, хотів відмовитися від титулу спадкоємця і просився в наступники Сюжера в Сен-Дені. Пропонував свого брата Роберта Дре кандидатом на трон.
-- Людовик запропонував свого брата?
-- Гадаю, Ваш чоловік чудово себе знає, завдяки самоаналізу в келії він став розумним не по літах. Але Товстий король пригрозив йому, що вб‘є королеву Аделаїду і сам одружиться з Вами, якщо той не погодиться на шлюб. Людовик одружився, щоб врятувати Аделаїду, кохана Ліє.
На мить я уявила собі шлюб з Товстим королем, себе знов зґвалтованою Капетингом у шлюбну ніч. Людовик врятував мене від цього. Хоча він зробив це заради матері, він врятував нас обох.
-- З Вами все гаразд, дівчинко?
-- Я… вдячна. Вдячна Людовикові, -- була змушена я признати в сутінках фальшивої поминальної кімнати.
Адамар посміхнулася, немов уже давно чекала на ці слова.
-- Обережніше, доню. Кажуть, добрими намірами вимощена дорога до пекла, а я все своє життя була свідком, як захоплення веде до кохання.
Я взяла її холодну руку і поклала собі на живіт.
- Здається, кохання вже прийшло, я вагітна з останнього спадаючого місяця. Можете це підтвердити?
Адамар важко встала, не знаю звідки в неї взялися сили. Коротким жестом показала, щоб я підняла свою сукню і доторкнулася до мене в паху.
-- Скільки тижнів Ваше тіло таке гаряче?
-- Більше, ніж чотири.
-- А вени на грудях?
-- Самі погляньте, -- показала я їй.
-- Товсті й блакитні, Ви схожі на мапу. У Вас всередині інше життя, яке вимагає багато крові.
-- Отже…? – осмілилася я запитати.
-- Отже, кохана Ліє: Ви вже не сама, вас двоє.
22 Смерть від солі
ЕЛЕОНОРА
Париж, 1137
Ідилія тривала недовго. Щастя від нового життя, що росло в мені, я згадую тепер як найгіркішу таємницю в моєму житті. Я вже розповідала, що таке смерть від солі?
Краще розповім спочатку.
Я залагодила практичні питання з аквітанськими котами: в очах Ради й королівської охорони – які так швидко домоглися голови Адамар за голову Жільбера – стару кухарку відправляли назад в Бордо, на вічний спочинок.