Вона була справжньою? Ця істота була справжньою, чи тільки сукубом з пекла родом?
Правду кажучи, це не мало жодного значення. Галеран вирішив, що з мене досить, і нарешті підняв моє понівечене тіло.
Франція перемогла, мої вороги побороли мене.
Частина друга
24 Двір у імлі
ЕЛЕОНОРА
Париж, 1138
Наступні місяці я зносила несхвальні погляди через брак спадкоємців на обрії, проте мені вже не було боляче, я ставала товстошкірою.
Галеран тримався на відстані, спочатку мені ледь не вивертало нутрощі кожного разу, коли він наближався, я стала полохливою. Людовик так і не довідався, що я втратила його спадкоємця; знаю, так я врятувала своє життя, але ціною мовчання був біль кожного разу, коли я зустрічала його довірливий погляд, несвідомий того, що зробив зі мною Галеран.
На певний час я припинила розслідувати смерть батька в Парижі, припинила контакти з аквітанськими котами, я могла залишитися сама, тому воліла берегти їх.
Натомість я навчилася благородного мистецтва терпіння. Я, яка завжди згорала від нетерплячки й звикла наказувати. Навчилася чекати, щоб скористатися іншою зброєю, чекати свого часу і свого місця. Десь в невизначеному майбутньому буде час і буде місце, коли ми з Галераном зведемо рахунки та я відплачу за втрачене. Але не зараз. Ще не зараз.
З іншого боку, мені досі не дозволяли брати участь в жодних засіданнях Ради. Сам Галеран, королева-мати й абат Сюжер оточили Людовика і приймали всі рішення відносно королівства за нього, не даючи йому проявляти ініціативу.
Листи відправлялися з його анаграмою: «Loys». Тільки до цього він прикладав свою руку. При дворі в Парижі, сірому й вкритому імлою, мене зустріли насторожено і з недовірою. Я не була першою жителькою півдня, що займала ложе Капетингів, але за півтора століття до цього моя попередниця залишила після себе незабутні скандальні спогади. Роберт II Побожний, син Гуго Капета, одружився з Констанцією Арльською. Набожний король і його аквітанська красуня дружина. Про неї досі розповідали, що її сукні відкривали груди, що її шумні гулянки затягувалися аж до заутрені, що її південні веселощі не пасували до стриманості франків.
В мене не було шансів перемогти, мене засудили, як тільки я вийшла з карети, що привезла мене до воріт палацу в Сіте.
Я витратила місяці, щоб добитися дозволу хоча б бути присутньою на зборах, пообіцявши, що буду тільки спостерігати. Дівчинка з ексцентричною цікавістю до справ, які не мали до неї ніякого відношення. Місяцями я вдавала ввічливу покору перед Аделаїдою, ніколи не висловлювала свою думку в присутності Сюжера, щоб вони сприймали мене як мовчазну і нешкідливу дівчину-підлітка.
Отак вони шанували те, що я собою представляла і моє придане.
Вони не звикли мати справу з такими багатствами та нематеріальними привілеями. Коли настав час приймати перші рішення, як я й очікувала, вони повели себе, як справжні марнотратці. Потім вони навчилися стримуватися і збитки стали меншими.
Наші шлюбні подарунки були потайки перевезені в Сен-Дені. Таємне пограбування було ефективним і докладним. Світильники, що призначалися в мої покої, тепер освітлювали вівтарі на богослужіннях в абатстві. Зі скринь повитягували дорогоцінне каміння; Сюжер закликав найславетніших ювелірів з Лотарингії, щоб вони оправили їх в грандіозний шестиметровий хрест з золота, який він хотів повісити на головний вівтар. В красивих скринях з позолотою тепер зберігався літургійний одяг в ризниці доброго абата.
Людовик, досі розчавлений скорботою за батьком і зосереджений на тому, щоб бути на висоті завдання, яке переростало його, і до якого він був не готовий, спочатку ледь усвідомлював усі ті рухи хижаків, що кружляли навколо нас. Я не втручалася. Мені хотілося побачити масштаби їхньої жадібності, як бідний і аскетичний двір поводиться з принесеною мною золотою зливою.
Щодо мене, то мій дядько по матері Гуго, віконт де Шательро, правив територіями між Бордо і Пуатьє під моїм суворим наглядом. З восьми років батько навчив мене приймати рішення, що збільшували наші багатства і статки аквітанців. Те, що Бордо експортувало найкраще вино і найкращу сіль робило нас заможними. Привілеї кораблям, що причалювали в порту Байони й розвантажували китовий лій, перетворювали в багачів сім‘ї мореплавців. Всі міри, які я приймала, були спрямовані на те, щоб мої барони та їхні васали були могутніми. Так мене навчили, так я поступала.
Згідно з порадами Адамар, я намагалася уникнути ізоляції й поступово поселила при дворі в Парижі деяких вірних васалів, далеку рідню і свою маленьку сестричку Алісу. Я воліла мати її поблизу і зайнятися її освітою так, як Рай займався нами, коли не було батька.