Чернець протягом десятиліть потайки закоханий в недоступну дружину свого короля. Можливо, я неправильно оцінила його, можливо, він не бажав покидати двір у палаці Сіте не через жагу до влади, можливо, він не тільки прагнув керувати королівством, а й бути поряд з королевою. Маленький король в тіні, завжди поруч з самотньою вдовою.
Я провела ранок в Сен-Дені, розмовляючи з Сюжером про справу своєї сестри. Він відразу зрозумів наскільки все серйозно і ми поскакали до свекрухи.
Ми попросили аудієнції, це я була королевою Франції, але вдавана покора була частиною мого лицемірства. Я знала, що Аделаїда з радістю прийме мене, можливо, вона скучила за ритуалами з часів, коли Товстий був живий. Ми застали її в своїх покоях, вона вишивала палаюче серце.
-- Мамо, -- промовила я, вдаючи, що ледь паную над собою. – Сьогодні моя душа розділена навпіл. З одного боку я прокинулася з найкращою новиною, яку тільки…
-- Ви нарешті вагітна? – перервала вона мене, не перестаючи вишивати серце на матерії.
Я вдихнула, змусила себе посміхнутися.
-- Справа не в цьому, -- сказала я. – Я говорю про подарунок, який Ви зробили нашому роду, обравши мою сестру Алісу дружиною свого сина, Роберта Дре.
-- Саме так, її вже пора видати заміж. Вона надто зухвала, як на свій вік. Міцний чоловік, такий як Роберт, вчасно викорінить це зло.
-- Повністю з Вами згодна, -- підтвердила я. – Але Бог дає правицею, а лівицею забирає. Ми з абатом Сюжером хотіли б обговорити з Вами неприємну справу. Делікатну, -- додала я, дивлячись краєм ока на швачку, що вдавала ніби воює з неслухняною петлею.
-- Принесіть мені ще червоних ниток. Моє серце замало кривавить, -- наказала вона старій фрейліні.
Коли старенька зачинила важкі двері й ми почули, як її кроки віддалилися вниз по сходах, Сюжер сів на крісло, яке було ще теплим.
-- Боюся, ми наразимо Вашого сина, графа Дре, на поважну небезпеку, якщо одружимо з цією дівчинкою, -- втрутився він.
-- На небезпеку? Мала дика, але Капетинг приручить і не таку. Я ще пам‘ятаю свої побоювання, коли Людовик одружувався з нашою прекрасною аквітанкою, а як виявилося -- нічого страшного.
Я кивнула. Вона мала цілковиту рацію. Це була ще не я. Для цього потрібен час, а небо ще не очистилося від хмар.
-- Ви мене не так зрозуміли, Ваша Величносте, -- сказав Сюжер. – Як Ви можете охопити масштаби нещастя, якщо я ще не розповів Вам про нього? Мене турбує не зухвальство дівчини, а кара, яку Господь їй послав… Я не знав про цю хворобу, бо всім відомо, що південці старанно приховують свою ганьбу і недуги, але на півдні існує певне захворювання: його називають – пуатвінські рани.
-- Пуатвінські рани, або рани Христа, -- підказала я.
Почувши ці жахливі слова і те, що вони віщували, Аделаїда перехрестилася.
-- Здається, надто побожна назва для такої заразної хвороби, -- продовжив абат. – Вона передається відразу, за кілька днів всі, хто бачив або торкався хворого, заражаються через повітря, дихання або дотик. Починається з обличчя. Чотири рани, кожна схожа на ті, які Христос отримав під ребра списом Лонгина. Тоді тіло починає вкриватися ранами зверху донизу, на спині й ребрах, ногах, шиї та руках, все перетвориться у виразки, якщо його не обробити ліками протягом трьох днів.
-- Господи Боже, від цієї напасті існують ліки? – запитала вона вражена.
-- Мало кому з аквітанських лікарів вдавалося успішно її лікувати, -- поспішила я сказати. – Але мій вчитель, Буенавентура, який зараз живе з моїми дядьками й тітками в палаці Пуатьє, знає, що саме потрібно зробити, щоб врятувати їй життя, і можливо… можливо…
-- Та говоріть вже, заради Бога!
-- Буду з Вами відвертою, -- сказала я. – Хвороба впливає на фертильність. Трапляється, що жінки, не дивлячись на те, що вилікуються, пізніше не можуть народити.
-- А у Вас вона була?
Це було боляче, я посміхнулася.
-- Я ніколи в житті не хворіла, не знаю, чому так, але в мене ніколи не було навіть найменших проблем зі здоров‘ям. Я переконана, що кожен має якісь слабі органи: очі, біль голови, живіт, нога, і що протягом всього життя з цієї слабості виникають хвороби. Я ніколи не була прикована до ліжка, навіть коли мати й Орел вкрилися гнійниками. Я доглядала за ними й нічого не трапилося. Не бійтеся, спадкоємець ще народиться; Бог не залишить трон Франції порожнім.