“Бреши з домішками правди”, тридцята сторінка Посібника життя герцогів Аквітанських. Королева-вдова заслуговувала принаймні на крихту щирості в усьому цьому фарсі.
Але зараз була пора не на ображене самолюбство, а на театр.
-- Клеменсіє, заходьте, не бійтеся! Але не наближайтеся, ніхто не знає, як пуатвінська хвороба впливає на франків, -- наказала я голосно.
Сюжер витягнув з рукава ряси пару тонких вуалей, які я йому перед тим передала. З золотої нитки. Я чудово знала, що пізніше він залишить їх собі.
-- Візьміть, Ваша Величносте. Прикрийте очі вуаллю. – Він зробив те саме, але тільки коли переконався, що моя свекруха в безпеці.
В цю мить я зрозуміла: абат дбав про неї. Дай Боже, щоб Людовик у віці Сюжера дбав так про мене і в мене були причини також дбати про нього.
Клеменсія постраждала від цієї історії. Щоб підкреслити заразність неіснуючої хвороби, нам з Алісою довелося нацькувати на неї агресивну кішку. Клеменсія дозволила їй подряпати своє обличчя, хоча ми відтягнули цю диявольську істоту до того, як вона надто сильно заглибилася в її пухкі щоки. Не дивлячись на жертву, служниця була на сьомому небі від щастя, що повертається в Пуатьє до родини і їй довелося докладати зусиль, щоб приховати ейфорію. Вона більше нагадувала щасливу воскреслу з мертвих, ніж хвору на пуатвінські рани.
Аделаїда здригнулася і схопилася за руку Сюжера.
-- Заберіть її звідси! Геть! Сюжере, накажіть королю видати декрет, щоб ще сьогодні всі фрейліни аквітанської дівчинки вирушали в палац в Пуатьє. Нехай їх супроводжує сенешаль Вермандуа, я хочу, щоб вони були в безпеці. І щоб ніхто не згадував про заручини з графом Дре, ці слова ніколи не лунали. Побачимо, як хвора справляється, але я рішуче скасовую будь-які шлюбні плани. Пробачте, люба доню, знаю, як Вам хотілося, щоб між нашими родами зміцнилися узи, але Ви повинні зрозуміти, що питання шлюбу моїх синів життєво важливі для королівства і його збереження.
-- Розумію, і моє серце обливається сльозами від такого горя, люба мамо. Хто повідомить короля про ці події? – запитала я.
Таким чином я змушувала Сюжера або Аделаїду зайнятися цим. Якщо все походило від них, моє втручання буде мінімальним, а було життєво необхідним, щоб виглядало ніби при французькому дворі смикає за ниточки сліпий випадок, а не проста донька Аквітанії.
Таким чином Галеран не запідозрить, що це я стою за майбутніми рішеннями.
27 Що відбувається в Аквітанії
ЕЛЕОНОРА
Париж, 1138
Через кілька тижнів Рауль де Вермандуа, сенешаль Людовика, налякав мене.
-- Ваша Величносте, Вас очікують в Раді.
“Мене?”, ледь не промовила я, але вдала, що мене це не дивує.
-- Йдеться про Пуатьє. Коли я відвіз молоду Алісу, Ваш дядько, Гуго де Шательро, поінформував мене, що там склалася нестерпна ситуація. Сюжер, королева-вдова і король вимагають Вашої присутності в салоні.
-- Перекажіть їм, що я вже йду. Як там моя сестра? – запитала я, щоб виграти час і підготуватися. Пуатьє? Нестерпна ситуація?
Рауль посміхнувся.
Якби він не був близьким родичем графа Шампанського, могутнього брата Етьєна де Блуа, короля Англії, ті, хто його бачив, взяли б його за найманця ветерана. Він був одноокий і закривав порожнє око пов‘язкою з вишитим на ній гербом. Ніс зламаний, нижня щелепа відповідна, щоб командувати людьми… і вираз обличчя шибеника, який ніколи не переставав посміхатися.
-- Ваша сестра прибула в Пуатьє практично здоровою. Під час подорожі аквітанське сонце висушило її рани, крім того, їй допомогли Ваші відвари, й на її красивому обличчі майже не залишилося слідів хвороби. Дивно, по дорозі я питав у селян і ченців. Жоден аквітанець не чув про пуатвінські рани.
-- В Аквітанії ми ревно бережемо наші таємниці. Що відбувається в Аквітанії, залишається в Аквітанії, -- відповіла я спокійно. Я знала, що він не вірить жодному моєму слову, новоприбула до пекла не може обманути старого чорта.
-- Звісно, Ваша Величносте. Я так і думав. Я в захопленні від вашої герметичної аквітанської культури. Вона нагадує мені культуру шотландців: колись давно я воював з ними, але вони мене вразили, як мало хто. Особливо деякі жінки, з якими я познайомився в загублених кланах Гайлендсу. Вони вкривали обличчя витатуйованими блакитними лініями, краса їх зовсім не обходила. Вони були незалежними і гордими. Ви впевнені, що Ваша сестра не виховувалася з ними? Не одного ранку мені доводилося лізти на верхушку дерева, щоб розбудити її. Ночами вона вислизала з карети зі своїми фрейлінами й з-під охорони моїх людей і спала просто неба, видершись на гілку якогось столітнього каштана.