-- Наш батько дав нам повну свободу відкривати, що припаде нам до душі. Вона почувається собою, коли лазить по деревах і горах. З неї був би чудовий лідер в бою.
-- Я в цьому не сумніваюся, Ваша Величносте, -- ствердив він з легкою посмішкою, немов приховуючи щось, чого я не знала. – Ходімо вже?
Звідки мені було тоді знати, що ця посмішка принесе нам війну і знищить все, що ми з Людовиком тільки почали будувати.
28 Ріка
ХЛОПЧИК
За десятки років до вбивства герцога Аквітанського
Трубадур хропів, як свиня, з боку в нього била кров і від її втрати в нього паморочилася голова.
-- Повітря! Повітря! – закричав він і з зусиллям став на ноги.
Він з зусиллям знайшов вихід з миловарні й заліз на коня. Дав шпори, щоб той поскакав, південний вітер бив йому в обличчя, і зник на шляху в суцільній темряві. Можливо він скакав назустріч Парці, він її не боявся. Про всяк випадок, громовим голосом він наповнював темряву лісу аквітанським плачем:
“Самотнім я прийшов і самотнім піду.
Самотнім пройшов я свій шлях
І самотнім погляну у вічі поромнику.”
Управитель вибіг з миловарні.
-- Клятий старий! – пробурмотів під носом.
Він пішов на конюшню, сів на найшвидшу кобилу і вирушив на північ у пошуках свого сеньйора.
На подвір‘ї миловарні Вільгельма залишали сили. Батько кілька разів простромив його і залишив кинджал в животі.
Він був завжди готовий до смерті, він був солдатом. Він змирився зі своєю долею, припинив свої намагання зупинити кров плащем з оксамитового сукна і почав декламувати кредо аквітанців:
“Самотнім я прийшов і самотнім піду…”
Але нізвідки вигулькнула примара, вкрадливо, як один з аквітанських котів, яких його мати тренувала в Фонтевро. Тінь, одягнена в щось схоже на білу рясу, наблизилася до нього і попросила замовкнути.
-- Якщо Ви не будете шуміти й дозволите витягнути Вас звідси, я можу врятувати Вам життя. Згода?
Вільгельм ледь не посміхнувся білому ангелу, бо ким ще могла бути ця дивна примара?
-- Згода. Я вже замовкаю, -- відповів він з полегшенням. Вмирати не так вже й важко, не так вже й неприємно, подумав.
Той поклав його на мішок і тягнув, поки вони не опинилися назовні на траві.
-- Я повернуся в миловарню, принесу все необхідне, щоб вилікувати ці жахливі рани й опіки на обличчі.
Вільгельм безсило кивнув.
Примара зникла в старій кам‘яній будівлі. Вилізла по драбині, зосереджена на пошуках необхідних складників, але вже в коморі здригнулася побачивши її.
-- Мамо? Що Ви тут робите? – запитав здивовано, побачивши, що вона несе шмат сала.
-- Цієї ночі, ми повинні втекти цієї ночі. Трубадур приїхав без своїх людей і немає ланцюгового пса, що нас сторожує.
-- Втекти? Звідси? А я?
-- Ти не можеш піти з нами. Якщо нас буде четверо – нас знайдуть.
Він повернувся, розчарований.
-- Тоді я вирушу пізніше. Зустрінемося в дорозі.
Мод підійшла до нього і погладила по щоці.
-- Ти не можеш піти з нами. Я – черниця, була черницею і завжди буду черницею. Ми йдемо в закритий монастир, куди впускають тільки жінок. Ти вже достатньо дорослий і тямущий, щоб знати, що роблять зі мною чоловіки щоночі. В мене тільки одне життя, я не хочу так його прожити. Я не хочу знов жити серед чоловіків. Я усамітнюся в закритому світі, куди жоден чоловік зайти не може. Колись давно Трубадур вирішив мою долю, цієї ночі я виграю в Трубадура. Не своєю силою, в мене її немає, а його слабістю, так виграється з сильними.
-- Колись я стану чоловіком і заопікуюся Вами. Я буду висилати Вам їжу і гроші й… й…
-- Звісно, що так, мій солоденький, -- поспішно перервала вона його, в будь-яку мить всі могли повернутися в миловарню. Часу на довгі прощання не було.
-- Ви мені не вірите, але я вже не хлопчик, і то вже давно. Я знаю, куди Ви вирушаєте, знаю шлях, міста, які Ви будете обходити. Я знайшов мапу, яку Ви заховали за одним з каменів у Вашій кімнаті. Втікайте і не переймайтеся, ще цієї ночі я спалю її; я вивчив мапу напам‘ять і ніхто не зможе знайти її. Я зв‘яжуся з Вами й допоможу.
-- Присягни, що не підеш за мною, що ніколи не відвідаєш мене. Якщо вони стежитимуть за тобою, то знайдуть нас, тоді буде гірше, ніж смерть, гірше, ніж це життя.
-- Присягаю, мамо. Ваше прохання розриває мені душу, але присягаю, настільки сильна моя любов до Вас. Але за це скажіть мені моє ім‘я. Все на світі має ім‘я.