-- Ви нічим не ризикуєте. Благаю Вас…, -- я поправився. – Я наказую Вам бути терплячим.
Він послухав мене з невдоволеною покірністю. Ми чекали в схованці, захищені березами.
Вермандуа ще раз повернувся в мій бік.
-- Ворота відчинені, жителі Пуатьє не підозрюють, що їх оточило військо. Але благаю Вас, Ваша Величносте, скажіть мені Ваш наступний крок.
-- Що Вас так турбує, сенешалю?
-- Сестра королеви живе тепер в герцогському палаці, в самісінькому центрі міста. Ви не подумали, що яким би не був Ваш план, щось може піти не так і вона опиниться в небезпеці? Її можуть викрасти, або використати, як розмінну монету, або борони Боже, щось гірше. Коли прийде час, ми втратимо перевагу при переговорах.
Згідно з планом Елеонори, ні її сестрі, ні родичам нічого не загрожувало, якщо тільки вони не вийдуть з герцогського палацу. Вона пообіцяла мені, що за кілька днів я повернуся в Париж з перемогою, яку буде варто занести в хроніки королівства і без мертвих в мене за спиною. Побачимо.
Моя дружина вірила в свою затію, але не ризикнула дати мені конкретний наказ для своєї сестри, моєї своячки, яку я почав поважати саме за якості, які мати в ній ненавиділа: вона завжди говорила те, що думала, підводила очі, коли не слід, їй вистачало одного погляду, щоб знати, що відбувається в голові в Елеонори, вміння, яке мені ніяк не давалося.
-- Гаразд, їдьте за нею, сам і по-тихому. Але спочатку змініть пов‘язку з Вашим гербом на щось менш помітне.
Вермандуа глянув на мене з полегшенням.
-- Я її зніму, сеньйоре, без неї ми швидше закінчимо. Діти злякаються моєї порожньої очної ямки. То я вирушаю? – запитав він, злізаючи з коня і кидаючи на траву весь свій лицарський обладунок.
Залишив собі тільки кинджал, який заховав під пахвою і розгорнув дещо поношену накидку з крупа свого коня.
-- Зробіть все швидко. Як стемніє Ви мені будете потрібні. Накажіть п’ятдесяти солдатам, щоб заховалися зі мною на межі лісу. Решта нехай ставить великий намет у якомусь відлюдному місці, яке не видно зі стін міста. А тоді нехай охорона замкне навколо нього коло.
-- Що ми будемо тримати в цьому наметі, сеньйоре? – запитав Вермандуа після того, як обв‘язався накидкою. – Інтриги для інтриганів.
-- Приведіть мою своячку, друже. Рештою займеться Ваш король. Починаємо після обіду. Вирушимо звідси.
Вермандуа виїхав без зайвої ноші, після того, як видав докладні інструкції своїм людям.
Через кілька годин сонце почало сідати, і так, як передрікала Елеонора, з воріт вийшли десятки хлопців та дівчат зі стрічками в волоссі, танцюючи в колах під звуки тамбуринів і сопілок. Дехто ніс смолоскипи, передбачаючи забаву на всю ніч.
Це не був доблесний план, швидше навіть ганебний. Це мені повідомили докірливі погляди солдатів, коли я віддав наказ.
-- Ніякого насилля, ніякої грубості щодо дітей. Якщо хоча б один виявиться пораненим, будете покарані, зрозуміло? – запитав я.
Один з першого ряду пробурмотів щось своєму товаришу і сплюнув.
-- Голосно! Повторіть свої слова перед Вашим королем, -- наказав я.
-- Ми солдати, а не няньки, -- відповів той невдоволено.
-- Ви волієте вбивати дітей? – запитав я і мене зустріла вперта тиша. Я підвищив тон, наскільки це дозволяла ситуація. Неподалік, молоді музики видобували з дерева і вітру безтурботні мелодії. – Хтось воліє вбивати?
У відповідь пів сотні чоловік наїжачилися зі стійкістю притаманною воїнам.
-- Отже, спіймайте їх і в намет, -- наказав я.
“Я намагаюся уникнути битви, барани. Я намагаюся врятувати життя тих, хто за стінами міста й тих, хто поза ними. Хай їм чорт, невже так важко довіритися мудрості короля?”
Дзвони вдарили на вечерню, а Вермандуа не з‘являвся. Недобре, що такий надійний чоловік раптово не дотримав слова.
Я зібрав всіх солдатів у замкнене коло і попросив, щоб вони наблизилися.
-- Давайте закінчувати з цим, -- наказав я. – Десять лучників, переодягнених в селян, нехай заходять з захованою зброєю, займуться чотирма вартовими на стіні, переодягнуться в їхній одяг і займуть їхнє місце. Сигнал – палаюча стріла вбита в тополю над рікою. Після того, як ми отримаємо сигнал, то вирушимо через ліс, уникаючи стежок. Жодних голосних наказів, дотримувати тиші, щоб не попередити людей в місті. Ще десять чоловік займуться музиками. Пригрозіть їм зброєю, нехай продовжують грати. Решта оточить дітей, не дайте їм кричати, відженіть їх від стін. Зустрінемось у великому наметі. Постарайтеся, щоб жоден не втік, але це ніч і вони маленькі. Хтось втече. Жодних стріл, жодних списів, жодних мечів. Потрібно поспішити, перш ніж жителі Пуатьє здіймуть тривогу і відкриють, що ми зробили. Решта війська повинно бути напоготові, щоб відбити можливу атаку, яка буде неорганізованою. Діяти за обставинами. Може вам так не здається, але Бог на нашому боці й схвалює те, що ми сьогодні зробимо.